Михайло Гончар: весна-2020 на крилах «чорних лебедів»


Михайло ГОНЧАР,
президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» 

Аномально тепла зима-2020 привнесла чимало аномалій у глобальну політику та економіку, зав’язуючи нові гордієві вузли проблем.

Наприкінці 2019-го Європа перебувала в очікуванні масштабної «газової атаки» Росії на Україну та ЄС. Загнаний у глухий кут санкційними діями США проти «Північного потоку-2», протидією російському проєкту з боку Польщі зсередини ЄС та активністю «Нафтогазу України» в міжнародних судах, російський «Газпром» виявився нездатним повторити бліцкриг 2009 року.
«Генерал Мороз» уже минулої зими також не був на боці Кремля. Американський СПГ в Європі, майже 100-відсоткова заповненість європейських газосховищ і зимове тепло призвели до обвалу цін на газ. «Газової війни» не сталося.


У січні багато кому здавалося, що після знищення командувача іранського Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), ракетних атак іранців на американські військові бази в Іраку, знищення КВІР цивільного авіалайнера «Міжнародних авіаліній України» в небі над Тегераном Близький Схід зануриться в нову війну.

Але цього не сталося:

ірано-американський конфлікт не перейшов у воєнну фазу.

Не дійшло до прямого воєнного зіткнення і між Росією та Туреччиною. 

Хоча знищення російською авіацією 27 лютого турецької військової колони в сирійській провінції Ідліб та атака роєм дронів сил Асада, супроводжуваних російськими радниками, з турецького боку у відповідь могли призвести до ескалації багатонаціонального конфлікту на території Сирії.

Довідка BSNews:

Російські бомбардувальники завдали потужний удар по колоні турецьких військових у сирійському Ідлібі, внаслідок чого 22 бійця загинули, багато поранених. Після авіаудару з боку РФ у Туреччині скликали Раду національної безпеки. Фото інформагенції Anadolu

Епідемія COVID-19, що швидко набула ознак пандемії, показала, як швидко глобалізація може змінитися деглобаліза-цією, а демократія під тиском карантинних заходів влади демон-струє недостатню ефек-тивність у боротьбі з поширенням хвороби.

Скорочення економічної активності в Китаї через пандемію COVID-19 викликало стагнацію на ринку нафти, що, у свою чергу, призвело до краху домовленості в рамках суперкартелю ОПЕК+. Він уже й без того був приречений унаслідок революції сланцевої нафти в США.

Нафтовий «постріл» Росії – відмова продовжувати співпрацю в рамках ОПЕК+ з метою знищення американської сланцевої індустрії – мав своїм наслідком обвал нафтових цін 9 березня. Саме обвал. Протягом ранку одного дня. Як і наступний рух униз 1 квітня.

Довідка BSNews: 

Після рекордного «нафтового» обвалу того ж дня обвалилися і ринки акцій спочатку азійські та європейські, а за ними американські фондові біржі…         

Падіння цін на нафту потягнуло за собою рух цін донизу на інших сировинних ринках. Найбільше це проявилося на ринку газу, ціни на який стрімко знизилися, сягаючи мінімумів кінця минулого – початку нинішнього тисячоліття.

Глобальні процеси, звісно, не оминають і Чорноморський регіон.  

Довідка BSNews:

Financial Times назвала нинішню нафтову кризу найгіршою за останні 100 років. Спричинив же її розпад нафтової угоди між ОПЕК і Росією.

Ця угода офіційно втрачала чинність наприкінці березня. В Росії відмовилися скорочувати виробництво нафти у відповідь на знижений через коронавірус попит. А Саудівська Аравія  загострила ситуацію, оголосивтімши про знижки на нафту, щоб повернути собі частку ринку і натиснути на РФ.

Втім, величезний надлишок пропозиції був викликаний не стільки пандемією COVID-19, скільки ціновою війною Росії та Саудівської Аравії.

Світові ціни на «чорне золото» почали  знижуватися ще на початку 2020 року. Тоді вартість еталонної марки Brent становила трохи менше 70 доларів за барель. А в березні Росія не змогла домовитись із Саудівською Аравією та продовжити угоду про скорочення видобутку нафти, відмовившись поглиблювати обмеження.

Стало зрозуміло, що 1 квітня, коли угода втратить чинність, будуть зняті всі обмеження на видобуток нафти в країнах ОПЕК і «не ОПЕК». Ця новина викликала справжню паніку на товарних та фінансових ринках і призвела до нового рекордного падіння – нафта Brent втратила одразу 30% своєї вартості. 31 березня барель Brent коштував 22 долари...

     

Незважаючи на суттєве погіршення економічної ситуації, пандемію та санкції, Росія не припинила політики експансії та агресивних дій за кордоном, і передусім проти України.


Груднева 2019 року зустріч у Нормандському форматі з урегулювання «конфлікту в Україні» не призвела до припинення російської агресії.

За три місяці 2020 року на східному фронті загинуло 42 військовослужбовці Збройних Сил України. Різко активізувалися й гібридні дії Росії проти України зсередини країни, спрямовані на дестабілізацію становища з використанням кампаній по дезінформації та агентури впливу. Процеси, які ми спостерігаємо зараз в Україні, – це наслідок слідування вищого державного керівництва російському алгоритму вирішення проблеми «війни на Донбасі».

Впадає в очі різке зростання динаміки дій російської сторони після Мюнхенської безпекової конференції у лютому 2020 року. 

В Мюнхені було оприлюднено «12 шагов для мира в Украине», чимало з яких вказують на їх російське авторство, приховане широким колом проросійських зарубіжних експертів і політиків.

Головна мета цього документа – перевести міжнародні зусилля з урегулювання російськоукраїнського конфлікту у формат вирішення «внутрішнього громадянського конфлікту в Україні» та сприяти зняттю санкцій з Росії. 

Логічно, що після цього вже в Україні актуалізується ідея так званої Національної платформи примирення та єдності, що викликала вкрай негативну реакцію суспільства.


Довідка BSNews: 

Конференція з питань безпеки проходила в Мюнхені з 14 по 16 лютого. У перший же день форуму на його офіційному сайті була з’явилася резолюція «12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні». Документ підписали, зокрема, голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер, екс-міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов, колишній заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александр Хуг, українські дипломати та екс-чиновники МЗС Олександр Чалий, Василь Філіпчук, радник секретаря Ради нацбезпеки та оборони України Олексій Семеній.

          
Проте цей документ став фактично «12 кроками назустріч Росії» і викликав жорстку критику через свою антиукраїнськість, бо не містить жодної згадки про напад Росії на Україну, а «конфлікт в та навколо України» пояснюється «катастрофічними прорахунками».

Виход  автори вбачають у кроках для «завершення конфлікту на Донбасі та створення перспектив для конструктивного діалогу, в тому числі щодо Криму», «норманському форматі» для військових тощо. А основною ідеєю плану є відновлення співпраці Заходу з Росією без деокупації Криму і виконання вимог України щодо Донбасу, а також поступове зняття санкцій з Росії та зближення РФ з Євросоюзом.

В МЗС України не погодились із запропонованими кроками і зазначили, що не вважають документ прийнятною пропозицією для розгляду. Керівництво конференції знизило статус цього «плану», оголосивши, що не визнає його офіційним, а текст документу прибрали з сайту. Проте пізніше він з’явився там знову…

11 березня 2020 року в Мінську на зустрічі ТКГ було підписано протокол Козака – Єрмака, що створює передумови для визнання суб’єктності «ДНР/ ЛНР» та офіційно робить їх сторонами «внутрішнього конфлікту в Україні».

Цим розмивається попередня 5-річна позиція України з невизнання російських проксіз. Цю мінську домовленість спроєктовано за шаблоном Козака у Молдові 2003 року з придністровського врегулювання.

У разі схвалення такого рішення це остаточно розмиває статус РФ як країни-агресора з отриманням нею статусу посередника, і ставить її остаточно в один ряд із Францією та Німеччиною.

Громадянське суспільство в Україні виступило проти протоколу Козака – Єрмака і не допустило його схвалення 25 березня.

Гібридна агресія РФ проти України просувається загалом відповідно до того, як її сформовано російськими військовими теоретиками ще до початку такої агресії. Хоча й не у тих часових рамках, як це прогнозувалось.

Отримавши відсіч у 2014–2015 роках на Сході України, агресор намагається трансформувати українську владу зсередини, щоб вона припинила вважати Росію ворогом. 

Мета РФ на нинішньому етапі — закріпити досягнуті проміжні результати цієї війни, схиливши Київ до капітуляції під виглядом «миру за будь-яку ціну». З цією метою Росія активізувала стару агентуру впливу в органах влади України, а також створює нові канали впливу.

     

Діючи на українському напрямку,
Росія продовжує працювати над дестабілізацією становища в регіоні Середземного, Чорного та Азовського морів. Її мета подальший розкол НАТО та ЄС, користуючись негативними супутніми ефектами пандемії коронавірусу.

Направлення Росією допомоги Італії для боротьби з пандемією коронавірусної інфекції 15 літаками Іл-76 ВТА РФ з наступним 600-кілометровим марш-кидком територією країни має ознаки відпрацювання багатоцільової спеціальної операції.

Практично це здійснення легалізованого вторгнення обмеженого військового контингенту на територію іншої держави. Держави, яка давно є хворою всередині Європи, слабкою ланкою ЄС і НАТО.

Довідка BSNews:

22–23 березня 2020 року на військову базу неподалік Ри-му приземлилися півтора десятка російських військово-транспортних літаків Іл-76. Вглиб країни, яка є одним з найстаріших членів НАТО, рушила колона військових КАМАЗів. На них були наліпки із зображенням прапорів Росії й Італії та надписом англійською «Із Росії з любов’ю».

Саме так називався п’ятий роман про британського Джеймса Бонда. Цікаво, що у романі «суперагенту 007» протистоять радянські шпигуни, а начальник СМЕРШу пояснює приховану політику СРСР: «…революцію – в Марокко, озброєння – в Єгипет, масові заворушення – в Туреччині, страйки – в Англії, великі політичні завоювання – у Франції. В світі немає такого фронту, де б ми тишком-нишком не посувалися вперед…» Дуже нагадує те, що відбувається зараз.

Із Росії з «любов’ю» до Італії доправили не захисні маски, апарати ШВЛ чи інші вантажі медпризначення. Натомість прибули машини біологічної розвідки, фахівці з хімічної зброї, а очолював «місію» генерал Сергій Кікоть – хіміко-бактеріологічний експерт, фахівець з утилізації хімічної зброї та зберігання небезпечних матеріалів, заступник начальника Військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ, підпорядкованих безпосередньо Міноборони Росії. Рік тому він «відбілював» Асада за використання хімічної зброї проти цивільного населення в сирійському місті Думі 7 квітня 2018-го – 43 загиблих, 500 поранених.

«80% надісланого абсолютно не потрібно або ж мало потрібно для Італії. Словом, це не більше, ніж привід», – написала італійська газета La Stampa. Привід для репетиції вторгнення в європейську країну, і не тільки.

Варто згадати російські «гумконвої» в Донбас та «гуманітарну допомогу» Сирії – і все стає на свої місця. Щоразу, коли Кремль спрямовує куди-небудь таку «допомогу», серед її «носіїв» виявляються оперативники розвідки. Цього разу, як свідчать результати докладних журналістських (і не лише) розслідувань, – переважна більшість були члени ГРУ…

Ну, і про «безкорисливість». Щойно ступивши на італійську землю, очільники «місії» попросили відшкодувати значну частину витрат на пальне тощо, і це лягло на плечі уряду Італії. А по завершенні півторамісячної «допомоги» Кремль виставив фінальний рахунок – закликав італійський уряд «вплинути на Брюссель, щоб скасувати економічні обмеження», тобто санкції, щодо офіційної Москви.

Подібна активність РФ заслуговує на особливу увагу з боку України та Альянсу. Екстраполяція наведеної спецоперації дає змогу припустити, що Росія може застосувати аналогічний італійському прийом для «легального вторгнення» в Україну з «гуманітарною місією».

Ми не виключаємо підготовки Росією спецоперації під приводом «надання гуманітарної допомоги населенню південних регіонів України у боротьбі з пандемією в умовах паралічу київської влади».

Справжня мета захопити контроль над головним шлюзом Північно-Кримського каналу у містечку Таврійськ Херсонської області та поновити водопостачання до окупованого нею 2014 року Кримського півострова.


Зовсім невипадково Росія провела у березні військові навчання в окупованому Криму з висадкою десанту.

За повідомленням Defense Blog 21 березня: «Десантники з Новоросійська (1,5 тис. десантників, 300 одиниць техніки і 15 літаків ВТА Іл-76) провели масштабні навчання в Криму, під час яких імітували захоплення аеродрому Кульбакине в Миколаєві».

Кульбакине має важливе значення для оборони півдня України. На цьому аеродромі дислокуються 204-та і 299-та бригади тактичної авіації. Від Миколаєва до Таврійська менше 150 км. Ще менша відстань від аеропорту Херсона до Таврійська – 90 км. Хоча там не можуть приземлятися важкі літаки типу Іл-76, але може бути висаджено легкоозброєний десант за допомогою транспортних літаків Ан-26 та гелікоптерів.


Довідка BSNews:

Кульбакине (на фото) – великий військовий аеродром на південно-східній околиці Миколаєва, поряд розташований Миколаївський авіаремонтний завод. Восени 2018 року 204-та бригада з цієї авіабази була передислокована на аеродром «Луцьк», 299-та залишилася повноправним «господарем «Кульбакиного».

Показовими були і цьогорічні січневі російські навчання. За повідомленням прес-служби Південного військового округу МО РФ від 21 січня 2020 року:

«Вертолеты, базирующиеся на территории Крымского полуострова, были задействованы в полетах, во время которых пилоты учились прикрывать стратегические объекты, а также оказывать огневую поддержку транспортным вертолетам, которые выполняют десантирование подразделений. В небо поднимались, в частности, вертолеты Ка-52 «Аллигатор», Ми-28Н «Ночной охотник», Ми-35 и Ми-8 АМТШ».

Не виключені й дії з моря через висадку морського десанту як з азовського, так і з чорноморського узбережжя в напрямку Таврійська.

Слід також пам’ятати, що на півдні України у Миколаєві та Херсоні розташовані потужні елеватори та порти, що мають стратегічне значення для українського аграрного експорту.

Згадані навчання російських військ в окупованому Криму якраз у дусі висловленої ще наприкінці 2018 року тези одного з ліберальних рупорів Кремля радіо «Эхо Москвы»:

      «Мало забрать Крым, просто Крым и построить Крымский мост. Снабжение водой. Для этого нужно забрать Прикрымье... Воду отложить нельзя».

 

Тепла, з малою кількістю опадів, зима 2020 року означає серйозний дефіцит води в Криму.

Вирішити цю проблему, на відміну від питання дефіциту газу чи електроенергії на півострові, Кремль без України не в змозі.

Офіційною українською стороною кілька разів озвучувалися суперечливі заяви щодо можливості відновлення постачання води з Дніпра в окупований Крим, чим розмивалася чітка державна позиція України про неможливість цього до повної деокупації півострова.

Громадянське суспільство в Україні, експертне співтовариство, проєвропейська політична опозиція виступили проти ревізіоністського підходу в цьому питанні.

Увага суспільства та закордонних партнерів України акцентується на тому, що Росія не припинила репресій на території Криму, не звільнила політичних бранців, а навпаки, фабрикує нові справи й арештовує кримськотатарських активістів, продовжує мілітаризацію півострова, а тому немає підстав розглядати питання відновлення водопостачання.

Ба більше, в Росії продовжують шукати приводи для виправдання втручання у внутрішні справи України.

Сергій Марков, один із пропутінських політологів, наближених до Кремля, доволі чітко сформулював можливий сценарій:

«Я думаю, що ситуація з коронавірусом може привести до краху політичного режиму в Україні, оскільки він, абсолютно очевидно, привів країну до катастрофи… Нам потрібно готуватися до того, що в якийсь момент режим узагалі завалиться, і тоді почнеться швидкоплинна, протягом кількох днів, сутичка за владу в Україні. Ось до цього потрібно бути готовим…».

В який спосіб Росія може це зробити, свідчать висловлювання Владислава Суркова від 26 лютого:

«Примус силою до братерських відносин єдиний метод, що історично довів ефективність на українському напрямку. Не думаю, що буде винайдено якийсь інший».

Москва почала надсилати меседжі Заходу про доцільність зняття санкцій, мотивуючи це пандемією коронавірусу, хоча причина криється зовсім в іншому у входженні Росії у важку економічну кризу, пов’язану з різким падінням цін на нафту, обвалом російського рубля і тим-таки COVID-19.

Реальний стан справ із поширенням епідемії в РФ ретельно приховується за «чорнобильським шаблоном» радянських часів.

Але є ще один мотив попри складність внутрішнього і зовнішнього становища, путінський режим не збирається відмовлятися від експансіоністських планів.

Розрахунок простий:

      ...поки Захід і світ у цілому зайняті проблемою подолання пандемії та економічної кризи, Кремль має шанс реалізувати план експансії — відновити кордони імперії в межах царської Росії позаминулого століття. 

 

Досягненню цієї мети мають послужити нові терміни президентства Путіна. Це попри все те, що путінська Росія зараз киплячий котел зростаючої внутрішньої напруженості, де Північний Кавказ, Ідель-Урал, Саха-Якутія мають інше світобачення, аніж їм диктує Москва.

Гордіїв вузол, як відомо, не можна розв’язати. Його розрубують.

Схоже на те, що в Росії дедалі більше схиляються до військових засобів вирішення питань світового порядку як способу розрубати гордіїв вузол накопичених проблем.

Путінська Росія спрагла до війни, яку вона хоче чужими руками вести в Європі, щоб знищити українську державність і рештки білоруського суверенітету, на Близькому Сході щоб знищити Саудівську Аравію руками проксіз і заповнити її нафтову нішу своєю сировиною.

Усе це, за задумом, має підштовхнути ціни на нафту вгору і забезпечити нові терміни «тривалої держави Путіна».

Сподіваємося, що незабаром ми побачимо зовсім інший сценарій краху російського рейху і новітнього фюрера ХХІ століття.

Нові «чорні лебеді» на підльоті.

Джерело – часопис  «Чорноморська безпека», №1(37)2020

 



Ще на цю тему:

Ми в соцмережах
Новости от KINOafisha и TVgid
Загрузка...
Загрузка...
Новинки кино - http://kinoafisha.ua/skoro/
Архів новин
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд