Майдан закордонних справ : ВМС України - «третій кит» оборони

У неділю, 2 липня, Україна відзначила День Військово-морських сил ЗС України (25-річчя). За час незалежності держава майже втратила те, що їй дісталось у спадок від радянських часів. Причин цьому багато — від відсутності чіткої політики щодо розбудови українського війська до банальної зради національних інтересів на догоду меркантильних цілей тих чи інших чиновників.

Спеціально для «Дня», ситуацію з нинішнім потенціалом ВМС України прокоментував Андрій Клименко, головний редактор BlackSeaNews, експерт і голова наглядової ради фонду Майдан закордонних справ.

Наприклад, новий корвет, який вже мав бути спущений на воду, перетворився на могилу державних інвестицій, а сам так і не побачив моря. Після анексії Криму багато кораблів залишилось на окупованій території разом із частиною зрадників.

Зараз в умовах агресії РФ проти України перед нашою державою окреслено нелегке завдання. Перше: на думку експертів, пріоритетність серед сфер оборони стоїть за сухопутними військами і повітряною обороною, а вже потім за ВМС. Друге: незважаючи на гасла деяких романтиків щодо необхідності наситити флот потужними і великими кораблями, експерти ставлять під сумнів такий акцент. На їхню думку, українські ВМС повинні виходити із доцільного використання невеликих, мобільних кораблів та підводних човнів. Побудова або закупівля такого воєнно-морського транспорту виправдовується і третім фактором — фінансовим.

Отже, після суші і повітря, третій кит української оборони — ВМС — має терміново реалізувати стратегію, яку адмірал Ігор Кабаненко називає побудовою так званого москітного флоту, який являє собою сукупність швидкісних і маневрених малих бойових кораблів.

— Після того як частина особового, корабельного складу, авіації та іншої техніки вийшла з Криму, не було розмов про стратегію подальшого розвитку флоту. В 2014 році ситуація розвивалася так, що могло трапитись все, що завгодно. Ми чекали удару навіть з Придністров’я. Не відкидали також десант, як і зараз. Тоді українські ВМС, які розташовувалися в Одесі, зіграли велику стабілізуючу роль, незважаючи на те, що цей регіон посилено розкачувався проросійськими силами.

Безумовно, ми втратили більшу частину боєздатних кораблів. Нинішній потенціал українських ВМС не достатній для того, щоб можна було виконувати весь традиційний спектр завдань, які стоять в умовах війни з агресором. Виправданим кроком було те, що з самого початку обрали завдання розвитку берегової складової, морської піхоти. Зокрема, кількість морських піхотинців за останній час зросла в кілька разів. Наша морська піхота виконує, зокрема, завдання на сході України і робить це гідно. Звичайно, корабельний склад не збільшується за тиждень, місяць чи півроку. Вважаю, дуже вірним є те, що ВМС України очолює віце-адмірал Воронченко. Це людина, яка добре знає, що таке береговий компонент і як він має взаємодіяти із морським компонентом. Але, безумовно, наприклад висадку десанту не можна відбити лише береговою складовою.

Ми бачимо, як за останні роки Чорне море перетворюється на російське озеро. Більш того, нові російські кораблі і підводні човни отримали вже хрещення кров’ю. Це важливий психологічний момент — якщо ти стріляв по людях в Сирії, то для тебе вже немає проблеми стріляти по території України. В зоні ризику залишається український чорноморський шельф — від одеського родовища до західного узбережжя Криму. Ті ж самі вишки на одеському родовищі охороняються чорноморським флотом РФ. Ці вишки використовують, зокрема, як об’єкти радіорозвідки — повітряної, морської і підводної.

Тому українські ВМС потребують укріплення, і в цьому питанні я б довірився професіоналам, які наполягають на розбудові «москітного флоту». Тут необхідно співвідносити наші фінансові можливості і реальну можливість отримати в найближчий час необхідні воєнно-морські потужності. Частину кораблів треба отримати від західних партнерів, а частину будувати самим або сумісно з ними. В будь-якому випадку український флот має бути збалансований під конкретні завдання. Зокрема, нам потрібні тральщики, яких у нас майже немає, потрібні корвети, кораблі найближчої морської зони тощо. Звичайно, це було б великим національним піднесенням, якби, окрім фрегату Гетьман Сагайдачний, у нас з’явилося ще кілька подібних кораблів, але знову ж таки треба все вимірювати доцільністю сьогодення.

Можу сказати лише те, що моряк не може без моря і корабля. Моряк — це перш за все професія, а отже, знання і досвід. Якщо ми будемо будувати кораблі роками, заморожувати проекти або ставити на масштабні проекти, які не можна реалізувати найближчим часом, то згодом ми почнемо втрачати професіоналів. А це надважливий актив.