Питання водопостачання до Криму як виклик національній безпеці України

14:00 15.07.2020

Дамба, що перекриває доступ води до окупованого Криму,
фото з архіву Blackseanews


Антон ТВЕРДОВСЬКИЙ,
головний консультант служби з питань реінтеграції
та деокупації Автономної Республіки Крим
Представництва Президента України в АРК

 

З початком тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь внаслідок збройної агресії Російської Федерації Україна в 2014 році припинила постачання води Північно-Кримським каналом до Кримського півострова.

Цей крок є важливою складовою комплексного політико-дипломатичного та економічного тиску на державу-агресора задля пришвидшення процесу деокупації тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополь та її реінтеграції до складу України, оскільки держава-окупант неспроможна самостійно забезпечувати півострів водними ресурсами, а жоден з проєктів російської окупаційної адміністрації, спрямований на подолання «водної кризи» в Криму (опріснення морської води, водогін з Кубані тощо) неможливо реалізувати у коротко- чи навіть середньостроковій перспективі.

Проте останнім часом питання відновлення Україною постачання води до Криму набуло широкого суспільно-політичного резонансу в інформаційному просторі як в Україні, так і на тимчасово непідконтрольній території Кримського півострова. Відповідно, постає потреба розібратися у найбільш актуальних та контроверсійних аспектах проблеми.

Чи існує в Криму
загроза гуманітарної кризи

через дефіцит питної води
для населення?

За даними Державного агентства водних ресурсів України, до 2014 року на Кримський півострів протягом останнього десятиріччя Північно-Кримським каналом щорічно подавалося понад 1 млрд м3 дніпровської води, що становило до 75–85 % від загального водоспоживання в Автономній Республіці Крим.


Наприклад, в 2013 році Північно-Кримським каналом до АРК було подано 1,134 млрд м3 води, зокрема на потреби:

  • зрошення – 952 млн м3 (83,95% всієї водоподачі в Крим);
  • господарсько-побутові потреби населення (наповнення водосховищ) – 103 млн м3 (9,08%);
  • рибне господарство – 19 млн м3 (1,68%);
  • інші потреби – 60 млн м3 (5,29%).

Як бачимо, левова частка використання води з Північно-Кримського каналу припадала саме на потреби агропромислового й індустріального комплексів півострова.

Понад півстоліття тому Північно-Кримський став для посушливого Криму справжнім каналом життя, фото з архіву Blackseanews

Місцеві водні ресурси Криму становлять у середньому по водності 910 млн кубометрів на рік, зменшуючись в особливо посушливі та маловодні роки до 430 млн м3. Прогнозовані запаси підземних вод оцінено в 445,5 млн. м3/рік.

Згідно з даними державного обліку водокористування, на питні та господарсько-побутові потреби у межах АР Крим щороку використовувалося близько 101–105 млн м3 кубометрів води, що приблизно у 9 разів менше сумарного місцевого стоку (та вчетверо – у маловодні роки). Це означає, що

питні та господарсько-побутові потреби населення і водокористувачів Криму можна повною мірою забезпечити місцевим стоком навіть у маловодні роки.

Крім того, за оцінками експертів, одна людина споживає приблизно 52–54 м3 води на рік. Отже,

навіть з урахуванням зростання фактичної чисельності населення півострова внаслідок цілеспрямованої демографічної політики з переміщення громадян РФ на тимчасово окуповану територію (ТОТ) АР Крим та м. Севастополя місцеві водні ресурси цілком здатні задовольнити господарсько-побутові потреби самих кримчан.

     

Таким чином, потенційне відновлення Україною водопостачання Північно-Кримським каналом до Кримського півострова є важливим для держави-окупанта насамперед з точки зору забезпечення розвитку сільського господарства, промисловості і військово-промислового комплексу на ТОТ Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

 

Річ у тім, що Росії заради подальшого збереження військово-політичних і геостратегічних «дивідендів», потрібно хоч якось зменшити економічну збитковість утримання тимчасово окупованого Криму в своєму складі.

Наголосимо, що відповідно до норм міжнародного права відповідальність за забезпечення умов життя цивільного населення на окупованій території покладається на державу-окупанта.

 

Потенційні загрози та наслідки
відновлення водопостачання
до Кримського півострова

Вид на хімічний завод "Титан" в місті Армянськ, Крим, з дамба, що перекриває доступ води до окупованого Криму, фото автора

Потенційне відновлення водопостачання на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим до повернення півострова під контроль української влади може мати ряд вкрай негативних наслідків.

 

     

Політика фактичного «умиротворення агресора» насамперед лише ускладнюватиме та віддалятиме процеси деокупації
та реінтеграції Кримського півострова,
а також призводитиме до збільшення рівня мілітаризації Азово-Чорноморського регіону
та продовження «повзучої окупації» на морі.


Надалі відбуватимуться:

виснаження природних ресурсів півострова,
посилення репресій російської окупаційної адміністрації проти кримчан,
зміна демографічної структури Кримського півострова.

У підсумку

постачання водних ресурсів на тимчасово окуповану територію зменшить фінансову та економічну вартість утримання Криму для держави-окупанта, що сприятиме інкорпорації та інтеграції Кримського півострова до складу РФ.

До того ж відновлення водопостачання потребуватиме практичних механізмів імплементації в юридичній площині, зокрема укладання відповідних угод.

Будь-які угоди, укладені напряму з цілковито підконтрольними Москві так званими «органами влади Республіки Крим» або опосередковано – з приватними компаніями, які працюють у межах російського окупаційного законодавства, незалежно від місця їхньої реєстрації, чи навіть з офшорними компаніями, у майбутньому використовуватимуться для спроби легітимізації окупаційної адміністрації РФ у тимчасово окупованому Криму.

«Експорт» води на тимчасово окуповану територію Криму безперечно позначиться і на внутрішньополітичному житті країни.

Через це цілком імовірними є:

поглиблення суспільного розколу,
зростання протестних настроїв серед різних соціальних груп,
та як наслідок – загальна суспільно-політична дестабілізація ситуації в країні. У такому випадку не виключається й можливість масових заворушень.

У зовнішньополітичній площині відбудеться послаблення міжнародної антипутінської коаліції та згортання міжнародного політико-дипломатичного тиску на державу-агресора, зокрема міжнародних санкцій. Загалом це призведе до зменшення ваги «українського питання» на міжнародному рівні та загального послаблення позицій України на світовій арені.

У комплексі наведений стан речей означатиме зменшення суб’єктності України щодо деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій як в Криму, так і в окремих районах Донецької та Луганської областей.

 

Варіативні сценарії дій РФ
через невідновлення Україною
водопостачання на тимчасово
окуповану територію Криму

1 липня 2020 року Україна поінформувала ОБСЄ про воєнний потенціал, нагромаджуваний Росією проти України, https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3055672-1100-rosijskih-tankiv-i-330-bojovih-litakiv-uzdovz-kordonu-z-ukrainou.html

1. Відкриття «Південного фронту» і створення «суходільного коридору» між Кримом та ОРДЛО й РФ або захоплення південних районів Херсонщини.


Військовий аспект

Наразі кількість з’єднань та чисельність сухопутних частин з важкою бронетехнікою й артилерійськими системами міжвидового угрупування військ Збройних Сил РФ в Криму обмежена, що не дає змоги своїми силами проводити наступальні операції без їхнього суттєвого посилення за рахунок з'єднань Південного військового округу РФ.

З виступу командувача ВМСУ адм. І. Воронченка на Кримському форумі 26 лютого 2020 року,
фото з архіву Blackseanews

Відповідно,

     

наразі збройна агресія РФ з південного напрямку має високу ймовірність лише у випадку повномасштабного наступу на Україну з кількох фронтів

Найбільш імовірно, що повномасштабні наступальні дії Росії розпочиналися б із задіяння ударних наступальних угруповань на північно-східному напрямку України. При цьому значна частина наступальних угруповань мала б рухатися у напрямку Києва, а мотострілецькі дивізії завдали б у цей час удару в напрямку Харкова та Сєвєродонецька, щоб отримати можливості для подальшого просування у напрямку Дніпра.

За такого сценарію та алгоритму розвитку подій відкриття «Південного фронту» мало б сенс.

Але навіть у такому разі «Південний фронт» не був би головним, а мав би другорядне значення.

Його головною метою стало б просування у напрямку зосередження провідних ударних сил РФ задля подальшого з’єднання.

1 липня 2020 року Україна поінформувала ОБСЄ про воєнний потенціал, нагромаджуваний Росією проти України, https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3055672-1100-rosijskih-tankiv-i-330-bojovih-litakiv-uzdovz-kordonu-z-ukrainou.html

Разом з тим варто відзначити, що

пріоритетним завданням для військово-політичного керівництва РФ в окупованому Криму, який розглядається насамперед у військовому вимірі з геостратегічної точки зору, є посилення міжвидового об’єднання військ до рівня ударної армії – самодостатнього військового формування, здатного своїми силами самостійно проводити масштабні наступальні операції, навіть без їх суттєвого посилення за рахунок з'єднань Південного військового округу РФ.

Про це, зокрема, наочно свідчить поступова зміна кількісно-якісних показників кримського міжвидового угрупування військ протягом 2014–2020 років. За наявної динаміки зазначену мету можливо реалізувати вже у середньостроковій перспективі.

Відповідно, через 10–15 років імовірність захоплення південних районів Херсонської області за допомогою використання з'єднань міжвидового угрупування військ Збройних Сил РФ у тимчасово окупованому Криму значно збільшиться.

Політичний аспект

1 липня 2020 року Україна поінформувала ОБСЄ про воєнний потенціал, нагромаджуваний Росією проти України, https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3055672-1100-rosijskih-tankiv-i-330-bojovih-litakiv-uzdovz-kordonu-z-ukrainou.html

Створення «суходільного коридору» з політичної точки зору потребуватиме прямої анексії так званих «ДНР/ЛНР» Російською Федерацією, що тактично є невигідним для неї. В існуючих умовах для Росії набагато вигіднішим за пряме включення є опосередкований контроль над цими «квазіреспубліками»: вони перетворюються на джерело виснаження і дестабілізації України.

«Заморожений конфлікт» і його постійна латентна гаряча фаза стають інструментом Росії для повернення всієї України до сфери свого впливу.

Також непрямий спосіб управління мінімізує відповідальність РФ за збройну агресію проти України та дозволяє уникати прямих бюджетних витрат на ці території. Крім того, нинішній Росії з багатьох точок зору буде важко утримувати та інтегрувати нові території.

Наразі наведені вище сценарії видаються малоймовірними як з військової, так і з політичної точок зору.

 

2. Повномасштабний наступ РФ на Україну через ситуацію з водою в Криму.


1 липня 2020 року Україна поінформувала ОБСЄ про воєнний потенціал, нагромаджуваний Росією проти України, https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3055672-1100-rosijskih-tankiv-i-330-bojovih-litakiv-uzdovz-kordonu-z-ukrainou.html

Наразі повномасштабна збройна агресія РФ проти України, пов'язана з «водною кризою» на Кримському півострові, політично не виправдана жодним чином, адже у такому разі існує ризик загального послаблення всього чинного політичного режиму РФ. Цей ризик є надто неспівмірним з проблемою водопостачання до Криму.

Також необхідно зважати на нинішню несприятливу епідеміологічну та економічну ситуацію в Росії (зокрема падіння цін на нафту на світовому нафтовому ринку), а також входження РФ у внутрішню політичну кризу внаслідок потреби забезпечити вдалу трансформацію режиму. В таких умовах посилення міжнародних санкцій через збройну агресію вкрай несприятливе для кремлівського військово-політичного керівництва.

     

Імовірність здійснення РФ повномасштабної військової наступальної операції проти України значно зросте у разі початку реального втрачання В. Путіним владних важелів або у випадку приходу до влади представників генералітету після завершення правління Путіна.

 

Однак ведення масштабних бойових дій потребуватиме попереднього досягнення консенсусу серед різних російських еліт: центральної, регіональної, військової, олігархічної.

3. Повторення «гібридних» сценаріїв окупації нових територій на Півдні України


За оцінками капітана першого рангу Військово-Морських Сил ЗСУ Андрія Риженка,

цілком імовірним сценарієм «повзучої» окупації може стати збройна агресії РФ з моря у поєднанні з використанням методів «гібридної війни». Метою такої операції є позбавлення України виходу до моря.

У разі наступу на узбережжі Росія, цілком імовірно, паралельно із задіянням морського, повітряного та наземного компонентів військ на Азово-Чорноморській лінії використовуватиме «кримський сценарій» з висадкою десанту та сил спеціальних операцій в українських приморських містах.

У такий спосіб військово-політичне командування РФ намагатиметься блокувати місця постійної дислокації українських військових частин, південні аеропорти і морські торговельні порти, спираючись на підтримку проросійськи налаштованої частини українського суспільства.

Зазначений сценарій імовірний у випадку загальної дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні, наприклад масових заворушень, порівнюваних за масштабом до подій осені 2013 – зими 2014 років тощо.

З виступу командувача ВМСУ адм. І. Воронченка на Кримському форумі 26 лютого 2020 року,
фото з архіву Blackseanews

4. Продовження «гібридного тиску» РФ на Україну в рамках перманентної «гібридної агресії»

 

     

РФ вдаватиметься до комплексного використання різних методів військово-політичного тиску та «гібридного впливу»
на Україну з метою відновлення постачання води до тимчасово окупованого Кримського півострова.


Зокрема, очікуваними кроками є:

постійна актуалізація питання в публічному інформаційному дискурсі та проведення спеціальних інформаційних операцій;

спроби винесення питання на різні офіційні та неофіційні міжнародні майданчики за допомогою використання дипломатичних каналів і так званої народної дипломатії;

намагання створити непрямі механізми «експорту» води на тимчасово окуповану територію Кримського півострова (наприклад через приватні компанії);

ескалація військової напруги на Сході України та в Азово-Чорноморському регіоні;

демонстративне проведення військових навчань;

закриття окремих районів в акваторії Чорного й Азовського морів для безперешкодного судноплавства;

посилення обмеження цивільного торговельного судноплавства в акваторії Керченської протоки та Азовського моря, задля чого Прикордонна служба ФСБ затримуватиме проходження суден;

інші провокативні дії на морі;

намагання лобіювати питання водопостачання через своїх агентів впливу – як в Україні, так і в світі;

вчинення диверсійних і терористичних дій на об’єктах критичної інфраструктури.

Наразі такий сценарій вбачається найбільш імовірним.


Бойові можливості
та політичний реалізм

Наведений перелік сценаріїв дій РФ не є вичерпним. Насправді існує багато різних сценаріїв агресивних дій Росії проти України.
Також варто наголосити, що у практичній площині наведені сценарії можуть реалізуватися не тільки в «чистому вигляді».


Практична реалізація планів РФ може поєднувати елементи різних військових і спеціальних операцій або в залежності від варіативності розвитку подій може відбуватися перехід від одних алгоритмів та моделей дій до інших.

Спільною рисою для всіх сценарії є те, що їхня реалізація має виправдовувати себе як з точки зору досягнення і важливості поставленої мети, так і з точки зору використання ресурсів і військово-політичних ризиків.

Для реалізації будь-якого зі сценаріїв необхідна наявність відповідної сприятливої кон’юнктури. Досягнення поставленої мети має відбуватися з найменшими ризиками, втратами, негативними наслідками та з оптимальним використанням ресурсів, а також виправдовувати себе політично.

Наприклад,

захоплення окремих південних районів Херсонської області з метою встановлення контролю над дамбою в руслі Північно-Кримського каналу та відновлення водопостачання до Кримського півострова є операцією оперативно-тактичного рівня.

Однак військового контингенту ЗСУ та інших українських збройних формувань цілком достатньо для відбиття такого локального наступу на півдні Україні. Для забезпечення ж ефективного наступу, сили і засоби сторони, яка веде наступальні дії, мають чисельно переважати сили тих, хто обороняється, в 3–6 разів (наразі кримське міжвидове угрупування військ не може забезпечити такої переваги).

Водночас

такі сценарії як повномасштабний військовий наступ чи наступ з моря у поєднанні з «гібридною окупацією» нових територій неможливо реалізувати без проведення операцій оперативно-стратегічного характеру.

Проведення операцій такого рівня у зв’язку з потребою відновлення водопостачання до Криму не має жодного сенсу: ступінь ризиків та політичної відповідальності не співвідносяться з проблемою.

РФ радше цілком може вдатися до подібних дій у критичний момент для «порятунку» свого внутрішнього режиму або з метою повернення всієї України (або її частини) до орбіти «свого впливу» після вичерпання всіх політичних можливостей.

Разом із тим нинішня Росія, сприймаючи світоустрій крізь призму концепції «євразійства» та мріючи про повернення статусу наддержави, не має належних ресурсів для прямої інкорпорації й підпорядкування так званої «своєї сфери впливу». Тому вона вдається до «гібридних засобів» агресії (англ. hybrid warfare) та породжує «гібридні війни».

     

Саме «гібридні впливи» стають для РФ найбільш зручною формою тиску на Україну в усіх питаннях. І питання відновлення постачання водних ресурсів до Криму тут не становить винятку

 

▼▼▼

З точки зору політичного реалізму і прагматизму варто розглядати й військові навчання «Кавказ-2020».

З одного боку,

«Кавказ-2020» – масштабні стратегічні командно-штабні військові навчання, які відбудуться в рамках завершення літнього періоду навчань у Збройних Силах РФ.

У ході навчань буде відпрацьовано весь комплекс заходів з підготовки та задіяння російських сил загального призначення, а також будуть застосовані нові зразки озброєння.

До навчань залучать з’єднання і частини Південного, Західного та Центрального військових округів, Повітряно-космічні сили, Військово-морський флот, Повітряно-десантні війська та інші збройні формування РФ. Очікується, що будуть задіяні близько 100–120 тис. осіб, 3 тис. бойових броньованих машин (з них близько 500 танків), 300 літаків, 250 вертольотів, 50 кораблів і до 5 підводних човнів.

Окремі елементи стратегічних командно-штабних навчань, зокрема, будуть відпрацьовуватися на тимчасово окупованій території Кримського півострова та в акваторії Чорного й Азовського морів.

З іншого боку,

на тимчасово окупованій території Криму (полігони Опук, Чауда, Ангарський, прилеглі морські райони, повітряний простір) регулярно проводяться заходи з бойової підготовки всіх родів військ міжвидового об’єднання сил РФ з масштабним перекиданням військ і техніки.

Тобто міжвидове угрупування військ РФ в тимчасово окупованому Криму періодично (і доволі часто) посилюється завдяки перекиданню додаткових сил з Росії під час проведення навчань різного масштабу.

На таких навчаннях часто відпрацьовуються не лише оборонні, але й наступальні дії.

Підвищення бойової та оперативної готовності військ є закономірними під час проведення будь-яких навчань (і «Кавказ-2020» не є винятком). У такий спосіб російське військово-політичне керівництво підтримує достатній рівень обороноздатності та готовності міжвидового об’єднання військ ЗС РФ в Криму, щоб забезпечувати реалізацію своїх інтересів в регіоні.

Навчання «Кавказ-2020» використовуватимуться військо-політичним керівництвом РФ, щоб продемонструвати Україні та Заходу «російську військову могутність».

     

Безперечно, Росія розглядає навчання «Кавказ-2020» в якості інструменту тиску на Україну. Під час них РФ цілком може вдатися, зокрема, до провокативних дій на морі проти України


Однак переходу Росії до відвертого масштабного військового наступу на Україну у ході навчань «Кавказ – 2020» заважатимуть два основних чинники:

а) відсутність відповідної сприятливої кон’юнктури;
б) участь у навчаннях ряду країн-партнерів РФ (у такому випадку це означало б масштабну війну).

Отже, наразі доцільно відмовитися від будь-яких спекуляцій питанням імовірної збройної агресії РФ у зв’язку з «водною кризою» в Криму, оскільки насправді подібний стан речей йде на користь лише державі-агресору.

Роздмухування панічних настроїв в українському суспільстві сприяє створенню ілюзії щодо незворотності виконання Україною всіх вимог РФ стосовно тимчасово окупованих територій з метою уникнення чергової ескалації збройного конфлікту.

Натомість Україні потрібна прагматична реалізація гнучкої комплексної асиметричної моделі стратегічного стримування і протидії державі-агресору.

     

Те, що Росія сьогодні не має належних ресурсів і сприятливою кон’юнктури
для реалізації відповідних сценаріїв, зовсім не означає, що Росія загалом відмовилася від намірів повернення України в тому чи іншому форматі
до орбіти свого впливу.


Для втілення цієї мети можуть бути використані різні методи. Нині РФ діє політично і «гібридно» та вичікує на своє «вікно можливостей». Але кон’юнктура і тактика цілком можуть змінитися у майбутньому. І нам потрібно розуміти це. Тому до кожного зі сценаріїв треба ставитися серйозно.

Основа задача України – дії з мінімізації вищезазначених загроз і паралельне збільшення ризиків для Росії від потенційної реалізації кожного із сценаріїв.

Якими мають бути дії України?

На сьогоднішній день очевидним є те, що питання відновлення водопостачання до Криму й надалі інспіруватиметься як на рівні вищого військово-політичного керівництва РФ і кримської окупаційної адміністрації, так і на рівні російських спецслужб і агентів впливу. Крім того, посилюватиметься військо-політичний тиск на Україну.


За таких умов необхідними діями є:

1. Недопущення відновлення водопостачання на тимчасово окуповану територію (ТОТ) Кримського півострова, допоки його не буде деокуповано.

2. Неприпустимість врегулювання міжнародного збройного конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської областей за рахунок поступок у питанні відновлення водопостачання на ТОТ АР Крим та м. Севастополя до деокупації півострова.

3. Досягнення суспільно-політичного консенсусу та реалізація послідовної виваженої державної політики, зокрема в інформаційному середовищі, щодо неприпустимості відновлення водопостачання на тимчасово окуповану територію Криму аж до деокупації.

4. «Зниження градусу» суспільної напруги та недопущення подальшого штучного роздмухування панічних настроїв населення щодо можливої збройної агресії РФ у зв’язку з «водною кризою» в Криму. Припинення спекулювання і маніпулювання питанням з метою піару.

5. Вжиття реальних заходів щодо підвищення рівня обороноздатності півдня України з урахуванням всіх можливих сценаріїв потенційного розгортання збройної агресії РФ шляхом відкриття «Південного фронту» задля збільшення можливостей стримувати як локальний наступ, так і повномасштабної військової операції з використанням авіації, флоту та важкого озброєння.

Йдеться, зокрема, про:

покращення організації оборони суходолу з метою захисту
від збройної агресії з моря та повітря,

модернізацію протиповітряної та протиракетної оборони,

посилення берегової охорони,

зведення фортифікаційних споруд,

розбудову військової інфраструктури,

покращення логістичного потенціалу інфраструктури Півдня України.

6. Оптимізація системи стримування держави-агресора та імплементація асиметричної моделі протидії: зосередження фінансових ресурсів не лише на довгострокових масштабних проектах переозброєння, але й на виробництві та закупівлі тих видів озброєння, ефективне використання яких можливе у короткотерміновій перспективі (засоби радіоелектронної боротьби та високоточне озброєння); розвиток системи територіальної оборони та служби у резерві (створення резервних підрозділів).

7. Розробка, затвердження і реалізація дієвої держпрограми розвитку Військово-Морських Сил України з урахуванням актуальних потреб протидії загрозам в Азово-Чорноморському регіоні.

8. Відпрацювання сценаріїв оперативного перекидання особового складу контингенту, одиниць озброєння та військової техніки. Налагодження міжвідомчої взаємодії, зокрема, між ЗСУ, Нацгвардією, ДПСУ, СБУ та цивільними органами влади в контексті потенційної збройної агресії РФ на Півдні України.

9. Системне проведення військових навчань із задіянням різних родів військ спільно з партнерами з НАТО в акваторії Чорного моря (зокрема з країнами-членами НАТО з чорноморського регіону).

10. Діалог з НАТО щодо потреби посилення військово-морської присутності сил Північноатлантичного Альянсу в Чорному морі.

11. Посилення заходів безпеки на об’єктах критичної інфраструктури. Вжиття контрдиверсійних і контртерористичних заходів.

12. Посилення взаємодії щодо обміну розвідувальними даними між Генеральним штабом ЗСУ, командуванням Об’єднаних сил ЗСУ, командуванням ВМС ЗСУ, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України, Службою зовнішньої розвідки України, СБУ.

13. Посилення контррозвідувальної діяльності в органах державної влади України, до повноважень яких належить:

а) вироблення та реалізація державної політики з питань деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя;

б) питання відновлення/не відновлення постачання водних ресурсів на тимчасово окуповану територію Кримського півострова.

14. Неприпустимість приватизації Управління Північно-Кримського каналу та інших державних установ і підприємств, які мають стратегічне значення у питанні відновлення/не відновлення водопостачання на тимчасово окуповану територію Кримського півострова.

15. Здійснення заходів для покращення зрошення та меліорації земель південних районів Херсонської області в умовах припинення водопостачання на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

16. Посилення роботи закордонних дипустанов України у напрямі вжиття превентивних заходів щодо протидії потенційним новим спробам винесення російською окупаційною адміністрацією питання відновлення водопостачання на тимчасово окуповану територію Криму на різних міжнародних майданчиках (як офіційних, так і неофіційних).

17. Підняття на міжнародному рівні питання незаконності задіяння міжвидового угрупування військ РФ у тимчасово окупованому Криму у військових навчання «Кавказ-2020» в контексті триваючої мілітаризації Кримського півострова та Азово-Чорноморського регіону.

Ще на цю тему