Наслідком депортації кримських татар стала смертність та знищення культури – учений

Наслідками депортації в 1944 році з Криму вірмен, болгар, греків і кримських татар стали масштабна смертність людей, знищення їх культури та державності.

Про це на брифінгу в Укрінформі «Депортація народів Криму в період Другої світової війни» розповів професор, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України Олександр Майборода.

«Наслідками депортації в 1944 році кримських татар були не тільки втрата етнічної території та майна, а й масштабна смертність, порівнянна з геноцидом, знищення культурних пам'яток, знищення пам'яті народу про свою історію і державність. Все це може бути віднесено і до інших етнічних спільнот - греків, болгар, вірмен», – вважає Майборода.

Вчений назвав несправедливою наявну в СРСР практику необґрунтованого обвинувачення цілих народів у колабораціонізмі з окупаційним режимом і їх масового покарання депортацією та порівняв таку практику з покаранням за колабораціонізм у Європі.

«Дійсно, по всій Європі після знищення фашизму здійснювалося покарання тих, хто допомагав йому на окупованих територіях. Однак, на відміну від радянської практики, там покарання було індивідуальним, а в СРСР - масовим», – зазначив учений.

При цьому, повідомив він, у Радянському Союзі масові покарання були вибірковими, і деякі народи могли його уникнути, «якщо їх ідентичність не викликала упередження у радянського керівництва».

«На підтвердження сказаного можна порівняти долю кримських татар і долю російського населення так званої Локотської республіки - території з місцевим самоврядуванням, дозволеним окупаційною владою Німеччини в межах декількох районів нинішніх Брянської, Орловської та Курської областей. Там відбувалася не просто фрагментарна участь у роботі органів окупаційної адміністрації, а створення окремої, альтернативної радянській системі, влади», – розповів Майборода.

За його словами, якщо кримських татар звинувачували в тому, що «начебто 20 тисяч з них дезертирували з Червоної армії під час відступу з півострова, то на території Локотської республіки з населенням 580 тисяч осіб була створена російська визвольна армія, яка в 1943 році налічувала теж 20 тисяч».

«Вони не тільки відмовлялися захищати радянський режим, а й були готові воювати проти нього і, до речі, активно це робили», – зазначив учений.

За його словами, в цілому, населення так званої Локотської республіки «лояльно ставилося до порядків на її території та морально було на боці колаборантів, тим не менш, його примусової депортації після деокупації цієї «республіки» не відбулося».

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня). Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони № 5859 «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.

27 червня 1944 року радянська влада почала примусово виселяти з Криму греків, болгар, вірмен. За даними кримських істориків, в депортації опинилися близько 16 тисяч греків, понад 12,5 тисячі болгар і майже 10 тисяч вірмен.