Чому Туреччина проти входу кораблів нечорноморських країн НАТО для розмінування моря — інтерв’ю головного редактора BlackSeaNews 

Яку роль морський експорт та імпорт відігравав в житті України, як можна деблокувати морські шляхи та чому на реалізації одного з них стала Туреччина?

Відповіді на ці питання надав головний редактор BlackSeaNews Андрій Клименко в ефірі Радіо НВ. Текст інтерв’ю публікує видання НВ.

— Чи є способи деблокувати морські шляхи, крім того, що мають розгорнутися бої з Чорноморським флотом Російської Федерації?

— Теоретично — є. Має бути задіяна постійна мінно-тральна група НАТО, яка багато років існує в Середземному морі, — це шість-вісім тральників із різних країн. Разом з мінно-тральними кораблями Туреччини, Болгарії та Румунії вони теоретично могли розмінувати шлях від Босфору в напрямку Одеси.

Але, по-перше, Туреччина проти цього: вона не хоче, щоб кораблі не чорноморських країн НАТО входили в Чорне море. По-друге, це всього лише потребує припинення бойових дій з боку Російської Федерації в нашому секторі Чорного моря. Тому на цей час це виглядає гіпотетично. Я майже впевнений, що цього не буде.

— Через Туреччину чи через інші аспекти? Наприклад, це Росія може розцінити залученістю НАТО до війни?

— Вони можуть все, що завгодно розцінити. Розмінування стає гуманітарною операцією і є величезний досвід [проведення] таких операцій у світі. Річ у тім, що мінно-тральні кораблі призначені для пошуку та знешкодження морських мін. Вони не призначені для оборони з повітря або для оборони в випадку атаки з надводних кораблів. Тому потрібно, аби Російська Федерація припинила бойові дії у Чорному морі. Я впевнений, що цього теж не буде.

— CNN пише, що США та європейські союзники розробляють маршрути для експорту української пшениці та кукурудзи, шукаються якісь інші альтернативні шляхи. Вони можливі?

— Україна в минулому, позаминулому роках вивозила на експорт від 40 до 50 мільйонів тонн зерна — це дуже-дуже величезні обсяги. Все це переважно вивозилося морем.

Теоретично існує один морський шлях: спочатку залізницею через Одеську область у напрямку Румунії. Але одна гілка проходить по мосту в Затоці через Дністровський лиман, який пошкоджений — уже чотири чи п’ять разів туди стріляли ракетами російські кораблі. Друга гілка проходить на північ від Дністровського лиману, де є невеликий шматочок території Молдови, який прилягає до території Придністров'я, — теж великий ризик.

Є пряма гілка в порт Галац, а далі по Дунаю — до порту Констанца. Тобто одна перевалка з залізниці на річкове судно в Галаці, потім перевалка в Констанці з маленьких річкових суден на велике морське судно, а потім уже до протоки Босфор. Пропускна спроможність і порту Рені, і порту Ізмаїл невелика, а порт Констанца — дуже завантажений. Тому головні маршрути, які наразі розглядаються, — це залізницею через західний кордон України до Польщі, країн Балтії, Німеччини, а потім — на порти європейських країн. І там теж треба знайти вільні можливості, тому що всі порти, як правило, дуже сильно завантажені.

Згідно з оцінками фахівців у цій сфері, можливо, 10−20−30% від того, що є наразі в Україні (це приблизно до 20 мільйонів тонн зерна минулого року) теоретично, якщо все спрацює чітко, можливо вивезти. Наскільки я розумію, наразі саме такі маршрути розробляються.

І там теж є проблеми, бо повинна бути досить велика кількість вагонів-зерновозів. І нарешті [ще одне] - у нас же різні колії з Європою: потрібно кожен вагон переставляти на інші колісні пари або негайно перешивати якусь українську колію на європейську ширину. Тобто поки що не можна розраховувати на те, що вдасться вивезти все, якщо не буде розблоковане Чорне море.

— Якщо говорити про світову практику, як оцінюються втрати від блокування морських шляхів?

— Я не готовий сказати, бо є економісти, є схеми розрахунків. Звичайно, це можна обраховувати, запам’ятати ті цифри і потім, можливо…

— Пред'явити позов?

— Можливо колись потім, після перемоги, зміни путінського режиму пред’явити позов до Російської Федерації, тому що це величезні збитки і держави, і морського бізнесу в Україні.

Щодо ролі морського експорту та імпорту: якщо ми візьмемо річний обсяг українського імпорту та експорту, то в середньому 60% - це море. І наслідки цього [блокування Росією] вже є, але вони зараз є ще не дуже вираженими. Ми через порти Одеси, Миколаєва, Херсона отримували весь імпорт із Азії. Переважна його частина йшла через наші чорноморські порти, починаючи хоча б з бананів, мандаринів, інших цитрусових; закінчуючи комп’ютерами, побутовою технікою, пральними машинами і всім тим, до чого ми звикли.

Зараз весь цей імпорт має йти через Західну Україну з Європи, по суходолу, тобто автомобільними або залізничними шляхами. Там теж є пропускна спроможність цих наших магістралей, тому можна сказати, що зі звичними для українців імпортними товарами вже з’явилися проблеми і ці проблеми будуть зростати, на жаль, поки не будуть розблоковані українські порти.

— Чи існує практика, коли морські каравани охороняються?

— Класичні приклади морських конвоїв — це Друга світова війна: був величезний обсяг перевезень зі Сполучених Штатів Америки до Великої Британії.

Така практика, звісно, була у світі і є, але чомусь Туреччина… Насправді Туреччина на свій розсуд трактує Конвенцію Монтре. Вони посилаються на статті 19−20−21 Конвенції. Там є пряма норма, яка говорить, що Туреччина має право закрити протоки між Середземним та Чорним морями для військових кораблів воюючих сторін. Вони це зробили, це добре. З іншого боку в Конвенції Монтре немає прямої заборони на прохід військових кораблів невоюючих країн. Є розпливчаста норма, якою, на мій погляд, швидше за все Туреччина і користується: якщо Туреччина вбачає для себе загрозливою ситуацію в Чорному морі, вона має право діяти на свій розсуд…

— А об'єктивно для Туреччини існує загрозлива ситуація чи це політичний підтекст?

— Думаю, що безумовно є політичний підтекст, тому що Туреччина не хоче псувати відносини ні з Україною, ні з Росією. І таку політику Туреччина проводить вже майже 100 років — з закінчення Першої світової війни.

З іншого боку, у Туреччини є дуже серйозні побоювання. У чому річ? Якщо ми у своїй уяві проведемо пряму від протоки Босфор у напрямку окупованого кримського півострова, то десь на середині цієї прямої розташовані величезні родовища природного газу в турецькому секторі Чорного моря. Ці родовища наразі готуються до введення в експлуатацію. Туреччина розраховує, що вона таким чином повністю позбавиться залежності від природного газу з Росії і навіть зможе його експортувати.

Вони минулого року з цих родовищ уже проклали підводний трубопровід до свого узбережжя, у морі розташовані бурові платформи, кораблі забезпечення, які забезпечують цей видобуток. Звісно, вони турбуються.

Уявімо собі, що російська ракета полетіла не туди (а у них це нерідко трапляється), а це ж газові споруди. Щось вибухнуло і вони втратили можливість використовувати ці морські родовища. Я впевнений, що це один із мотивів, за яким Туреччина не хоче, щоб збільшувалася загроза бойових зіткнень між кораблями Російської Федерації та нечорноморських країн НАТО.

— Крейсер Москва пішов на дно. Російському флоту є чим замінити цей флагман?

— Від цього потоплення ракетний потенціал Чорноморського флоту, яким можна обстрілювати з моря різні регіони України, не зменшився. 16 великих протикорабельних ракет на крейсері Москва не були призначені для обстрілу суходолу.

Але на крейсері Москва мали 64 ракетні установки комплексу С-300 протиповітряної оборони — це майже два дивізіони, якщо перекласти на сухопутну мову. Тобто крейсер Москва виконував роль крейсера протиповітряної та протиракетної оборони, створював захисну парасольку над тим угрупованням інших надводних кораблів Російської Федерації, які знаходились і знаходяться в північно-західній частині Чорного моря.

Не випадково після того, як крейсер Москва пішов туди, куди його послали, російські надводні кораблі вийшли з Севастополя і ховалися вздовж кримського узбережжя, за кримським берегом від Чорноморського до Євпаторії. Вони не хотіли знаходитись у прямій видимості для українських протикорабельних ракет.

Із цим же пов’язано і те, що останнім часом вони обстрілюють ракетами Калібр Україну з підводних човнів, тому що чотири підводні човни (два з шести в Середземному морі залишилися) мають можливість стріляти з-під води, з глибини 30−40 метрів. Тоді вони залишаються не в полі бачення українських протикорабельних ракет.

— В Україні залишається протикорабельна зброя Нептун. Чому її не використовують, щоби підбивати ті кораблі, які залишились у Чорному морі?

— Думаю, що цим щоденно і щохвилинно займаються наші військові моряки.

— Маєте на увазі, що це не так просто?

— Ні. Треба розуміти, що ці ракети надто коштовні, щоби стріляти ними по якихось дрібних цілях. Треба потрапити у ракетний фрегат, а у нас у Чорному морі їх два. Для цього треба його вичислити, [необхідні відповідні] погодні умови, треба навести на ціль. Це складна операція. Я впевнений, що цим займаються. Будемо сподіватися, що ми ще побачимо результативну стрільбу українськими ракетами Нептун.