Санкційна політика України: погляд практиків

13:44 09.03.2021

Тетяна ГУЧАКОВА
Редактор BlackSeaNews, голова правління «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень»,
експерт Моніторингової групи з питань міжнародних санкцій

Андрій КЛИМЕНКО
Головний редактор BlackSeaNews, керівник Моніторингової групи з питань міжнародних санкцій

До читачів.
Деякі важливі нюанси цього тексту


Автори завершили роботу над цією доповіддю 6 місяців тому – 11 вересня 2020 року. Цей текст деякий час мав попрацювати без широкого поширення :)

Наразі, на початку 2021, слова «санкційна політика» – на відміну від ситуації 2014-2020 – вже нарешті присутні в широкому українському дискурсі. А нещодавні дії РНБО значно прискорили цей процес. Тепер про санкції будуть говорити широко та часто, і автори вважають своєчасним саме зараз додати до майбутніх суспільних обговорень дещо зі свого 7-річного досвіду практичної санкційної роботи.

Важливо, що ці 7 років ми займались не українськими, а міжнародними санкціями до РФ – моніторингом порушень санкційного режиму в Криму, інформуванням про ці порушення, небезуспішними ініціативами нових міжнародних санкцій, аналізом впливу міжнародних санкцій на економіку Криму та окремі галузі РФ. Чому? – Тому що внесок українських санкцій в протидію російській агресії – хоча він ї є – не можна порівняти з санкціями глобальної дії – насамперед, американськими.

Тому цей текст – свого роду погляд на українську санкційну політику з американського фундаменту. Чому не європейського? – Тому що в Європі, як і в Україні, далеко не все зрозуміло із санкційною політикою.

Отже, ми розглядаємо необхідність української санкційної політики, перш за все, як абсолютно необхідну умову збереження та поширення режиму міжнародних санкцій.

Якщо в читачів виникне бажання глибше познайомитися нашою санкційною роботою, це легко зробити:

На 8-му році війни наша команда все ще є єдиним в країні джерелом «Чорного списку» (бази даних) морських суден-порушників кримських санкцій за весь термін окупації 2014-2020 рік;

єдина в країні зведена та вивірена База даних юридичних осіб, до яких застосовані санкції України, США та ЄС у зв’язку з агресією проти України – теж наша повсякденна робота – ця табличка на 267 сторінках містить станом на початок 2021 року відомості про 1438 підприємств;

в розділі «Санкції» на нашому сайті можна знайти більше 60 аналітичних доповідей та статей по різних практичних аспектах міжнародних санкції – в тому числі ексклюзивні бази даних по російським підприємствам ОПК, що працюють в Криму, авіакомпаніям, що літають до Криму, іноземним політикам, що незаконно відвідували окупований півострів;

в 2020 році ми опублікували українською та англійською 2 книги – Як діють кримські санкції. Випуск 2 та Соціально-економічна ситуація в окупованому Криму 2014 – 2020. Випуск 3.

* * *

Отже, в Україні (якщо виходити з фахової та деполітизованої оцінки дій органів влади, а не їхньої риторики) з лютого 2014 року ніколи не було і досі немає державної санкційної політики відносно РФ*.

* Мається на увазі санкційна політика як система заходів, що підпорядкована єдиній кінцевій меті та здійснюється різними державними суб’єктами за загальним планом, із відповідним управлінням, контролем ефективності та оперативним реагуванням на ситуацію, що змінюється.

Більш того, автори вимушені зробити висновок, що в української влади досі не було бажання не тільки створювати та реалізовувати таку політику, а навіть осмислювати її як цілісність.

Замість санкційної політики в Україні протягом всієї «де-факто війни» існували та продовжують існувати (як спадщина попереднього періоду) її окремі фрагменти в купі із симулякрами.

Фрагменти санкційної політики. Вони застосовувалися ситуативно, без єдиного плану, без єдиного центру управління, різними суб’єктами, в тому числі недержавними, часто під впливом або тиском громадянського суспільства, за наполегливими порадами або вимогами іноземних країн та/або за ініціативою окремих посадових осіб та державних органів.

Симулякри санкційної політики. В експертів, що всі ці роки безпосередньо займаються темою санкцій як основною, існує відчуття, що іноді окремі дії державних установ чи представників мали відверто демонстраційний та навіть імітаційний характер для заспокоєння суспільства або іноземних партнерів.

Мета таких дій була різною: відволікання уваги суспільства від небажаних тем торгівлі з ворогом, продовження спільного бізнесу в умовах де-факто війні, намагання зберегти та/або продати активи на окупованих територіях.

Незрозумілість внесення чи виключення до/з санкційних списків окремих юридичних осіб створювала враження щодо можливої наявності в таких діях корупційної складової.

Апофеоз симулякра санкційної політики – закон України «Про санкції»[1], навіть на 7-му році його існування, взагалі не передбачає ані механізму контролю виконання санкцій, ані механізму відповідальності за їх порушення, ані зрозумілої системи управління.

Після цього розмову про санкційну політику України за великим рахунком можна було б закінчувати…

У зв'язку з цим після президентських та парламентських виборів 2019 року новим особам усіх гілок української влади не було звідки отримати системних, інституційних та інших напрацювань та досвіду, який можна було б продовжувати, модернізувати, вдосконалити та розвивати.

До відома:

Перші санкції США та ЄС у зв’язку з російською агресією проти України було застосовано 17.03.2014. Перша юридична особа у санкційному списку США з'явилася 20.03.2014, у санкційному списку ЄС – 12.05.2014.

Перший санкційний список України затверджений 16.09.2015 при тому, що базовий закон «Про санкції» ухвалений Верховною Радою 14.08.2014…

Єдине після виборів 2019 року рішення про застосування санкцій у зв'язку з агресією РФ проти України[2] у травні 2020 року (це не стосується рішень лютого 2021), стало наслідком інституційної інерції.

В травні 2020 року фізичне завершення терміну дії деяких санкцій щодо знакових осіб потребувало їх подовження під тиском суспільства та ЗМІ.

Водночас з цим випадково збіглося, що к цьому часу додаткові пропозиції щодо запровадження санкцій, які були підготовлені попередніми урядовцями, повністю пройшли довгу процедуру розгляду та вже тривалий час очікували кінцевого вирішення.

Головні докази відсутності санкційної політики як політики:

На 8-му році де-факто війни в країні немає жодного єдиного, веріфікованого державою, доступного для використання реєстру осіб, що знаходяться під санкціями, а також «чорних списків» порушників санкцій.

Наприклад, при вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов’язаний перевіряти наявність/відсутність застосовування санкцій до осіб, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії. «Перевірка факту застосування санкцій здійснюється за відомостями, що містяться у рішеннях Ради національної безпеки і оборони України, введених в дію Указами Президента України»[3]. А наразі існує (не враховуючи лютий 2021 року) 5 чинних рішень РНБО[4], що містять списки осіб, щодо яких застосовано санкції. У рішеннях містяться як списки доданих осіб, так і зміни та вилучення зі списків. Тобто, перевірити потрібно усі... І так всюди, де потрібно перевіряти статус осіб…

Зведені реєстри в Україні складаються та підтримуються лише експертними та волонтерськими організаціями.

Навіть точну кількість фігурантів українських списків фізичних осіб неможливо визначити без трудомісткого детального аналізу, оскільки значна кількість прізвищ дублюється у різних рішеннях РНБО, а повної відкритої бази даних цих осіб не існує. 14.05.2018 до списку додано 1748 фізичних осіб, 21.06.2018 додано 1759 осіб і виключена 1 особа, 19.03.2019 – додано 848 осіб, виключено 3; 14.05.2020 – додано ще 377 осіб, виключено 9 осіб. 20.12.2019 року в списки фізичних осіб вносилися зміни...

Ще одним доказом є відсутність осіб в керівництві країни, про яких можна було б сказати: «він/вона персонально відповідає за політику санкцій».

Розпорошування попередніх погоджувальних процедур між багатьма органами влади перед передачею пропозицій по темі санкцій на рівень РНБО України створило для чиновників міністерств та відомств ідеальну ситуацію для безвідповідальності (а, можливо, й не тільки).

Декілька прикладів[7]:

Приклад 1. У списку українських санкцій наразі міститься 29 підприємств, доданих до списку вже після їхньої офіційної ліквідації (деякі з них ліквідовані ще до 2014 року, деякі мають офіційних правонаступників, що наразі працюють без перешкод); «Рекордсменом» є російське ТОВ «Стем», щодо якого були застосовані українські санкції у березні 2019. Це підприємство ліквідовано ще у 2005 році.

Приклад 2. У грудні 2016 року США запровадили санкції проти ТОВ «Росхімтрейд» (LLC RUSCHEMTRADE), що зареєстровано у Ростові-на-Дону, займається перевалкою нафти, нафтопродуктів і хімічних вантажів в порту Темрюк та входить до групи «Совфрахт-Совмортранс». У березні 2019 при «синхронізації» санкцій в українському списку з'явилося ТОВ «Русхімтрейд», що зареєстровано в Нижегородської області. 

Приклад 3. За реквізитами ТОВ «Газпром трансгаз Махачкала», що потрапило під американські санкції у вересні 2016 року, в український список у травні 2018 року додано підприємство ТОВ «Кізілюст», яке взагалі не існує

Приклад 4. ПАТ «Газпром нафта» міститься в американських та європейських списках з вересня 2014 року. Україна додала у травні 2018... московську філію ПАТ «Газпром нафта». Це схоже на чудове «ноу-хау»: у списку вже є гучна назва, але філія – це не юридична особа... 

Приклад 5. Якість списку юридичних осіб, що доданий до рішення РНБО у травні 2020 року, не змінилася: 19 підприємств з нового списку вже змінили адресу, 4 підприємства офіційно ліквідовано, інших юросіб, щодо яких санкції подовжено, перенесено зі старих списків із старими помилками.

Приклад 6. «Забуті російськи підприємства»: у список юридичних осіб, що доданий до рішення РНБО у травні 2020 року, не потрапило вісім підприємств, щодо яких було застосовано санкції у 2017 році (їх немає ані серед тих підприємств, до яких застосовуються санкції, ані серед тих, санкції щодо яких скасовано). Серед «забутих» російських підприємств, термін санкцій до яких вже сплив, АТ «ОДК-Авіадвигун», ТОВ «Руський антрацит», ТОВ «ТД Антрацит», ТОВ «Петролеум Капитал» та інші не менш цікаві

Разом із тим, у 2020 році в окремих представників окремих органів влади, як здається, з’являється розуміння необхідності кардинального переформатування всього, що стосується політики санкцій.

Спробу офіційно ініціювати переробку санкційного законодавства було зроблено у травні 2018 року. Рішення РНБО України, що уведено в дію Указом Президента України від 14.05.2018 №126/2018, містить доручення Кабінету Міністрів «подати у місячний строк пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів України стосовно удосконалення процедури застосування, реалізації і моніторингу санкцій».

Після цього, вже у грудні 2018 року, з’явилася Постанова Кабінету Міністрів від 12.12.2018 № 1069 «Про утворення Міжвідомчої робочої групи з розгляду проблемних питань щодо вдосконалення законодавства у сфері застосування, реалізації і моніторингу спеціальних обмежувальних заходів (санкцій)». Робота цієї групи не стала успішною, а з середини 2019 року взагалі припинилася.

У травні 2020 рішенням РНБО, що уведено в дію Указом Президента України від 14.05.2020 № 184/2020, Кабміну нагадується про необхідність «забезпечити безумовне виконання» рішення 2018 року «в частині подання пропозицій щодо внесення змін до законодавчих актів України стосовно удосконалення процедури застосування, реалізації і моніторингу санкцій, передбачивши, зокрема, запровадження єдиного державного реєстру спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та визначення центрального органу виконавчої влади, відповідального за ведення такого реєстру».

У червні 2020, за нашою інформацією, з’явився проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про санкції», що був розроблений Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Проект (у тій версії, яку ми змогли побачити) містив незначні зміни до змістовної частини щодо застосування санкцій, не містив навіть натяку на створення механізмів контролю та відповідальності. Натомість з’явилося поняття «моніторинг ефективності застосованих санкцій», за результатами якого «орган, відповідальний за формування та реалізацію санкційної політики, формує пропозиції щодо скасування (зміни виду) санкцій»

Головна новація проекту – це визначення органу, що є «відповідальним за формування та реалізацію санкційної політики». За пропозицією авторів законопроекту, цім органом повинен стати Мінекономіки – «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного розвитку».

Тим урядовцям, які хочуть щось змінити в санкційній роботі, заважає необхідність діяти в межах чинної нормативно-правової бази. Але оскільки ця нормативна база не витримує критики, продовження таких дій призведе лише до регенерації старого безладу, плутанини, непрозорості та незрозумілості.

Треба на короткий термін зупинитися і негайно змінювати правову базу...

Санкційну політику України треба вибудовувати майже з нуля. І, перш за все зробити те, що не було зроблено – правильно сформулювати розуміння цієї політики.

Зауважимо, дуже важливо розуміти, що це справа не тільки України, а всього цивілізованого світу, і в цьому контексті тверезо оцінювати власні сили та роль. Це одразу завдає відповідну рамку. 

Українська політика санкцій – далеко не найсильніша складова світової політики стримування російської імперської експансії в світі.

В світовій та українські практиці існують суперечливі та різноманітні трактування самого слова «санкції». Ось що, на думку авторів, є головним.

В Україні не сформовано розуміння, що санкції – це не щось інше, як економічна війна з Росією за визволення окупованого Криму та Донбасу та проти можливого поширення агресії на інші території України.

Саме це розуміння повинно стати наріжним каменем в фундаменті санкційної політики.

Увага авторів до цього питання не випадкова.

До війни поняття «санкції» найчастіше вживалося в контексті так званих «торговельних війн у мирні часи», які вела Росія проти України (як захищаючи свої ринки від українських товарів, так і створюючи політичний тиск на Україну задля примусу її до вступу в Митний союз с РФ). Таке сприйняття є досить укоріненим.

Крім того, оскільки тими «санкціями у рамках торгівельних воєн мирного часу» займався економічний блок Уряду, деінде існує хибне, на нашу думку, відчуття, що санкційна політика в умовах де-факто війни – це справа міністерства економіки...

Але насправді це зовсім не так.

Економічні санкції під час війни – це зовсім інше явище, ніж санкції торговельних воєн мирного часу.

Відповідно, керівництво санкційною політикою під час де-факто війни – є справа державного органу, який керує війною, тобто президентської гілки влади.

Прийняття такої рамки майже автоматично задає алгоритм, який вибудовує всю систему санкційної політики. І перш за все, дозволяє адекватно сформулювати мету санкцій.

Природний та зрозумілий концепт «санкції проти РФ – це економічна війна» дозволяє легко сформулювати мету та засоби санкційної політики. Отже, ця мета та засоби є такими:

Кінцева мета «де-факто війни», в тому числі економічної війни як її складової, полягає в тому, щоб примусити РФ:

припинити окупацію Криму та частини Донбасу;

вивести звідти війська, органи влади та населення, що перевезено з РФ;

виплатити відшкодування Україні, її громадянам, підприємствам та установам, що потерпіли від агресії.

Головний засіб – нанесення РФ втрат та збитків, які б призвели до неможливості продовжувати агресію та змусили припинити її.

Риторичне питання: чи в змозі Україна самостійно завдати такої економічної шкоди РФ, щоб змусити припинити окупацію? – Звісно, ні. Хоча деякої суттєвої шкоди нанести може і вже наносить (про що буде сказано нижче).

Найвищою цінністю є наявність міжнародних санкцій відносно РФ, що вже 7-рік зберігаються та поширюються з боку США, Європейського Союзу, Британської Співдружності та інших країн. (Згадаємо, що після російського нападу на Грузію в 2008 році жодних міжнародних санкцій не було...)

Вплив міжнародних санкцій на РФ є незрівнянно болючішим, ніж фактичний та можливий вплив українських санкцій.

Тому сприяння розвиткові міжнародного санкційного режиму є найголовнішим та найважливішим стратегічним завданням української політики санкцій.

В цьому контексті є надзвичайно значущою роль Міністерства закордонних справ України. Зауважимо, що нещодавнє введення в МЗС України посади спеціального представника з питань санкцій в ранзі Посла є логічним, перспективним та обнадійливим.

Мета дипломатичної війни на санкційному напрямі полягає в адвокації зберігання та поширення санкційного режиму, що введений країнами цивілізованого світу у зв’язку з агресією РФ проти України. Вкрай важливим є завдання постійної синхронізації санкційних списків України, США, країн ЄС та Британської співдружності та ін.

Але треба чітко розуміти, що для підтримання та поширення міжнародного санкційного тиску на РФ є критично необхідною високоякісна робота над українськими санкціями.

Саме якість цієї роботи – тобто спектр застосування українських санкцій та постійне виявлення нових суб’єктів РФ, що заслужили бути під санкціями, – насправді має стати фундаментом всієї системи міжнародних санкцій.

Максима «Санкції – це економічна війна проти РФ» програмує неможливість будь-якої торгівлі з РФ (неможливість хай навіть поступову, але безповоротну).

Це розуміння нарешті повинно унеможливити звичний сакраментальний дуалізм української політики відносно РФ, коли однією рукою воюємо, а іншою – торгуємо (або півкраїни – воює, півкраїни – торгує).

Звичайно, звідси витікає необхідність негайної відміни ганебного та зрадницького закону про ВЕЗ в окупованому Криму[8] (з перенесенням частини адекватних норм з нього до законодавства про окуповані території)

Наступна фундаментальна теза в адекватному розумінні санкційної політики України звучить так: «Санкції – це не тільки захист, але й наступ».

Українська санкційна історія вже дала декілька яскравих прикладів, як деякі українські дії (що беззаперечно відносяться до поняття «санкції») призвели до:

  • величезних фінансових втрат РФ, внаслідок необхідності позапланового будівництва об’єктів інфраструктури та компенсації інших втрачених можливостей;
  • дуже значної втрати часу (тобто зриву попередніх планів);
  • зриву та вимушеного переформатування військових програм.

Дія деяких українських санкційних заходів продовжує суттєво впливати на країну-агресора: 

  • припинення постачання дніпровської води по Північно-Кримському каналу (внаслідок непідписання договору щодо постачання води, проблема посилюється з кожним роком); водна блокада (хоча вона юридично не належить до санкційного переліку, а є лише «призупиненою угодою про постачання води») за своїми наслідками для соціально-економічної сфери окупованого півострову перекриває ефект від більшості українських санкцій, бо робить неможливим у принципі соціально-економічний розвиток Криму. Водна проблема на Кримському півострові, що створена водною блокадою, не має рішення, крім дуже коштовного будівництва величезних опріснювальних потужностей (скоріш за все атомних). Тому слід очікувати подальших атак та спроб РФ відновити постачання дніпровської води до Криму.
  • припинення автомобільного та залізничного вантажного сполучення з окупованою територією (внаслідок громадянської блокади Криму, що надалі було унормовано урядовим рішенням, призвело до вимушеного форсованого розвитку поромних перевезень через Керченську протоку, а надалі з терміновим будівництвом мосту через неї);
  • припинення поставок електроенергії до Криму з материкової України (внаслідок громадянської блокади; призвело до 6-місячного «блекауту», екстреного будівництва підводного енергомосту через Керченську протоку, безпрецедентних за вартістю та складністю заходів по створенню додаткових потужностей );
  • від’єднання газотранспортної системи півострову від газотранспортної системи України (припинення перетікання природного газу в пікові періоди; призвело до необхідності негайного будівництва підводного газопроводу через Керченську протоку);
  • закриття митних пунктів пропуску через державний кордон в окупованому Криму (урядове рішення); закриття портів, аеропортів та повітряного простору над Кримом (урядове рішення) – призвело до майже повного фактичного припинення морських перевезень в портах Криму, зробило непотрібними кримські порти та майже повністю знищило морський експорт.

Саме ці рішення зірвали стратегічні плани держави-окупанта щодо створення на Кримському півострові «нової інвестиційної вітрини Росії».

Внаслідок цього окупований Крим вже перетворився в один з найбільш дотаційних проектів для РФ без будь-яких перспектив зменшення тиску на державний бюджет Росії.

Саме ці дії створили передумови того, що окупований півострів перетворюється на безнадійну економічну пустелю.

Сильно вплинуло на РФ припинення військово-технічного співробітництва в сфері постачання українських двигунів для військових кораблів та гвинтокрилів.

Це рішення фактично зірвало програму будівництва ракетних фрегатів ВМФ РФ (з серії з 6 фрегатів вдалося збудувати тільки 3, тому що, незважаючи на величезні зусилля та витрати, Росії досі не вдалося зробити свій аналог українських суднових двигунів та турбін; замість фрегатів РФ була вимушена будувати кораблі менших класів).

Але в цьому переліку є одна вкрай серйозна спільна проблема, про яку вже йшлося на початку, але вона заслуговує на повторення:

майже всі ці рішення застосовувалися за відсутності санкційної політики – ситуативно, стихійно, під тиском громадянського суспільства та/або окремих ініціативних посадовців, часто всупереч спротиву окремих діячів, державних органів та навіть силових структур;

внаслідок цього, більшість з цих рішень не унормовані як складові санкційної політики; це створює гіпотетичну можливість, що вони можуть бути легко відмінені, наприклад, підписанням договорів, що не були підписані – такі намагання стосовно дніпровської води виникають по декілька разів на рік.

Є ще одна тема, стосовно якої існує плутанина, нерозуміння та ілюзії не тільки в Україні, але й серед наших союзників в санкційній боротьбі з РФ.

Ефективність санкційної політики залежить від розуміння, що найбільш дієві санкції – це санкції проти юридичних осіб.

Санкції проти фізичних осіб – це психологічна війна, що має переважно демонстраційний ефект.

Запровадження Україною санкцій щодо фізичних осіб (а ці санкції містять пункт «блокування активів») – це лише перший крок, за яким необхідно робити іншій: реальний розшук активів та реальне їх блокування. У тому числі розшук юридичних осіб, що є у власності цих фізичних осіб, та запровадження санкцій проти них. Цього в Україні, за рідкими винятками, не відбувається, а у повному обсязі – не відбувається ніколи.

Зауважимо, що введення санкцій проти фізичних осіб часто використовується «для відмазки», тобто для того, щоб з різних причин не займатися введення санкцій проти підприємств, бо останнє потребує тривалої та важкої розслідувальної роботи та може створювати проблеми тим, хто вводить санкції.

Так наприклад, так званий «Азовський пакет санкцій» мінімізувався лише до включення до західних санкційних списків російських офіцерів високого рангу з Берегової охорони ФСБ РФ , які і без того не виїжджають на відпочинок в Європу і давно ліквідували там свої активи за наказом Путіна.

Окрема, специфічна, але невід’ємною частиною реалізації санкційної політики України (тобто економічної війни) – є правова війна.

Сенс правової війни полягає в тому, що українські державні компанії та установи, приватні та акціонерні компанії, фізичні особи разом можуть завдати надпотужного економічного удару по РФ шляхом стягнення протягом 5-10 років з Уряду РФ сотень мільярдів доларів компенсацій – ринкової вартості експропрійованого на Кримському півострові майна. Ця тема висвітлюється в окремому розділі.

І, нарешті, в основі санкційної політики має бути розслідувальна діяльність щодо виявлення та документування дій РФ та її суб’єктів на окупованих територіях.

* * *

На переконання авторів та з їхнього практичного досвіду, реалізація такої політики, не є можливою в рамках діючої «санкційної структури» виконавчої влади.

Потреби протистояння агресії РФ вимагають створення окремого мобільного та ефективного координаційного органу високого рівня, що має в свою чергу здійснювати комунікацію, швидку термінову взаємодію за всіма напрямками реалізації санкційної політики (економічної війни).

У Великій Британії, наприклад, після 2-х років 1-ї Світової війни прийшли до висновку щодо створення навіть спеціального Міністерства блокади, яке координувало всі блокадні дії відносно країн-противників, вело «чорні списки» та ін.

В період 2-ї Світової війни у Британії із самого початку було створено Міністерство економічної війни. Мета цих структур була тотожна тієї, яка необхідна Україні – нанесення максимальної економічної шкоди та збитків країнам-ворогам.

В умовах України це може прийняти вигляд Спеціального державного санкційного бюро, яке б координувало відповідні нові спеціальні структурні підрозділи у всіх дотичних органах виконавчої влади, спецслужбах, розвідці та ін.

Інституційною основою схеми управління санкційною політикою мають бути:

Рада Національної безпеки та оборони

Міністерство закордонних справ України

Генеральний штаб Збройних Сил України

Розвідувальні служби

Міністерство юстиції України

Міністерство фінансів України

Національний Банк України

Спеціальні санкційні підрозділи міністерств економічного блоку мають при цьому виконувати функції та завдання аналітичного апарату. Спеціальні санкційні підрозділи також мають бути створені в Міністерстві внутрішніх справ та Генеральній Прокуратурі України. Має бути окремо визначено особливу роль в цьому процесі Постійного Представництва Президента України в АР Крим, підрозділів Прокуратури та СБУ по АРК, а також відповідних регіональних органів та підрозділів Донецької та Луганської областей.

* * *

Інтереси та дії РФ в сфері санкційної політики за час існування санкцій пройшли декілька етапів та особливостей трансформації.

На початковому етапі (в 2014-2015) в реакції РФ на санкції на першому місті знаходилася теза про те, що санкції – це добре для російської економіки, оскільки вони стимулюють імпортозаміщення.

Однак про цю тезу вже забуто, оскільки в сфері приладобудування, машинобудування, ВПК, обладнання для нафтових та газових родовищ – «імпортозаміщення» провалилося.

Після цього РФ зробила акцент на просуванні в міжнародних організаціях тези про те, що санкції не відповідають природі сучасного глобального світу та шкодять економікам країн, що ввели санкції.

Особливо активно ця теза просувалася в країнах ЄС. В РФ ставили за мету, перш за все, розбити єдність країн ЄС, оскільки рішення про подовження санкцій та застосування нових санкцій в ЄС приймаються консенсусом. Декілька разів здавалося, що РФ вже майже досягла цієї мети, адресно працюючи з такими країнами як Італія та Німеччина. Однак це теж не вдалося.

Остання спроба масованого тиску на міжнародні організації відбувалася весною 2020 року у зв’язку з пандемією COVID-19, але теж без успіху.

Спроби протидіяти санкційному режиму в США активно приймалися в перший рік президентства Д. Трампа.

Здавалося, що вони ось-ось досягнуть результату, однак серія скандалів з обвинуваченнями осіб з оточення Д. Трампа у зв’язках з РФ та двопартійна підтримка санкційного режиму в Конгресі США, а також відповідні законодавчі рішення Конгресу, що ускладнили одноосібне втручання в санкційний режим з боку президента США, звели нанівець ці спроби.

Останнім часом створюється враження, що в РФ в цілому усвідомили марність спроб розхитати міжнародний санкційний режим та сприймають його як даність.

3-4 роки тому, тобто на середині дії санкційного режиму, основою стратегії і тактики дій та практичних зусиль РФ стосовно санкцій стала розробка та застосування технологій їх обходу.

Це стосується, перш за все експорту з Криму та імпорту до Криму (йдеться про експорт зерна з Криму через змішування його із зерном з регіонів РФ на рейдовій перевалці в Керченській протоці, а також імпорту ільменітової руди до кримського хімічного заводу «Титан» також через рейдову перевалку в Керченській протоці).

Йдеться й про прямі порушення санкцій – такі як поставка турбін німецького концерну Simens для будівництва електростанцій в Севастополі та Сімферополі, а також про роботу в Криму представництв відомих світових брендів (виробників автомобілів, спортивного одягу, торгівельних мереж) через їхні авторизовані представництва в регіонах РФ.

В Росії часто заявляють, що РФ навчилася працювати в умовах санкцій та мінімізувала їхній вплив на економіку, однак це неправда, бо за різними оцінками санкційний режим коштує Росії як мінімум 2-2,5% ВВП на рік.

Тактика РФ стосовно українських санкцій є дещо іншою.

Українська блокада, перш за все, припинення постачання дніпровської води, а також та свого часу припинення поставок електроенергії до Криму з материкової України (див. вище), спричинила та продовжує спричиняти великі проблеми та обмеження на окупованому півострові. Це підноситься з боку РФ в західному світі та міжнародних організаціях як порушення прав людини та навіть «геноцид кримського населення».

Паралельно з цим, регулярно здійснюються спроби розхитати режим водної блокади через різні політичні кола України та вкидання через ЗМІ, але ці спроби також регулярно блокуються реакцією громадянського суспільства.

Загалом Росію переважно влаштовує сьогоднішній стан санкційної політики України (крім водної блокади), бо у ситуації безладу та можливості корупційних схем простіше просувати потрібні рішення (чи неприйняття рішень) через окремих чиновників.

Головна проблема для РФ – міжнародні санкції, ефект від яких накопичується все більше рік від року. А створення адекватної санкційної політики і санкційної стратегії України є абсолютно необхідним, щоб мати моральне право пропонувати США, ЄС, країнам Британської Співдружності, всім 100 державам, що голосували за невизнання окупації та спроби анексії Криму 27 березня 2014 року в ООН, конкретизувати політику невизнання та посилювати режим санкцій до РФ.

* * *

Тетяна Гучакова – кримський економічний експерт та журналіст, співзасновник, редактор та головний менеджер онлайн-видання «Чорноморські новини» www.blackseanews.net. За фахом інженер-економіст. До окупації Криму жила та працювала в Ялті. Бізнес-консультант, автор багатьох розробок зі стратегічних питань розвитку Криму, його провідних міст та пріоритетних галузей економіки. Переслідується ФСБ РФ за спротив окупації Криму. З 2015 року разом з редакцією працює в Києві – провідний експерт Кримського департаменту Фонду «Майдан закордонних справ»; з 2017 – експерт Моніторингової групи з питань дотримання міжнародних санкцій щодо РФ у зв'язку з окупацією та незаконною анексією Криму; з 2019 – голова правління «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень».

Андрій Клименко – кримський експерт та журналіст, співзасновник та головний редактор видання «Чорноморські новини» www. blackseanews.net. За фахом інженер з автоматичних систем. До окупації Криму жив та працював в Ялті. Автор багатьох розробок зі стратегій розвитку півострова, кримських міст та галузей економіки. Заслужений економіст АР Крим. Переслідується ФСБ РФ за спротив окупації Криму, включений до офіційного списку терористів та екстремістів РФ. З 2014 року разом з редакцією працює в Києві – голова Наглядової ради та Кримського департаменту Фонду «Майдан закордонних справ»; з 2017 – керівник Моніторингової групи «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень» з питань дотримання міжнародних санкцій щодо РФ у зв'язку з окупацією та незаконною анексією Криму

* * *

[1] Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VII

[2] Рішення РНБО, що уведено в дію Указом Президента України від 14.05.2020 № 184/2020

[3] Наказ Міністерства юстиції України від 24.03.2017 № 957/5 Про внесення змін до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

[4] Рішення РНБО, що уведені в дію Указами Президента України № 126/2018 від 14.05.2018, № 176/2018 від 21.06.2018, № 82/2019 від 19.03.2019, № 924/2019 від 20.12.2019, № 184/2020 від 14.05.2020.

[5] https://www.blackseanews.net/files/sanctions-14052020.pdf База даних юридичних осіб, щодо яких запроваджені санкції України, США та ЄС у зв’язку з агресією проти України.

[6] https://www.blackseanews.net/read/164264 «Чорний список» морських суден-порушників санкцій за час окупації Криму

[7] Більше про особливості формування списку юридичних осіб, щодо яких запроваджено санкції, можна прочитати у статтях «Санкції України, США та ЄС у зв'язку з російською агресією проти України. Повна база даних юридичних осіб» (https://www.blackseanews.net/read/160783) та «Нові українські санкції: що з'явилося і що «загублене» у списку. Оновлена база санкцій» (https://www.blackseanews.net/read/164428)

[8] Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12.08.2014 № 1636-VII

Ще на цю тему