Андрій Клименко: «Тікаючи з Криму, росіяни знищать усе, що зможуть»

Минулого тижня у Брюсселі українські експерти взяли участь у засіданні парламентського комітету асоціації Україна — ЄС. Євродепутати з перших вуст почули аналітичну інформацію, як системно Росія поширює свій контроль і вплив на Азовське і Чорне моря, як перетворює Крим на базу своєї оборонної промисловості.

Український аналітик редактор інтернет-ресурсу BlackSeaNews Андрій Клименко досконало знає Крим, бо тривалий час займався питаннями економічного розвитку півострова, пише Урядовий кур’єр.

Збираючи інформацію з відкритих джерел, він і його колеги з моніторингової групи Інституту Чорноморських стратегічних досліджень готують регулярні звіти про соціально-економічну ситуацію у Криму, вплив міжнародних санкцій, російську мілітаризацію півострова. Ця інформація надзвичайно цінна для державних структур і зарубіжних дипломатичних представництв в Україні. Бо за нею можна відтворити реальну картинку життя окупованого Криму, яка істотно відрізняється від тиражованої російською пропагандою.

Кореспондент «УК» поспілкувався з Андрієм Клименком, як Україні треба повертати Крим.

— Пане Андрію, чому в Україні досі не розроблено повноцінної стратегії деокупації Криму?

— Стратегія в нас є. Це у держави її немає. За цю стратегію на мене у ФСБ завели кримінальну справу. Я вперше оприлюднив таке бачення в липні 2014 року в ефірі на Суспільному телебаченні. Вона складається з кількох блоків: транспортна, торговельно-інвестиційна, правова блокада.

Ще у травні — червні 2014 року ми говорили, як важливо готувати майнові позови проти Росії через окупацію Криму. Тоді ми розуміли, що банківській установі легше порахувати збитки, бо в неї, наприклад, було 20 відділень, 100 банкоматів, стільки-то готівки, ось така балансова вартість приміщень, ось втрачена вигода. Але ж ми залишили у Криму тисячі залізничних вагонів, десятки стрілочних апаратів, 10 портів, 11 аеропортів першого класу злітних смуг та іншу інфраструктуру.

Усю цю інформацію зібрали міністерства й здали у Фонд держмайна, і відтоді ніхто нічого з цим не робив. Окрім цього, ми завжди наголошували, що треба негайно надати Криму статус Кримськотатарської автономії. Це стало б потужним моральним стимулом для кримських татар. Ми також говорили про необхідність перегляду військових форматів, у яких Україна бере участь спільно з Росією. Ми вийшли з участі BLACKSEAFOR (Чорноморська військово-морська група BLACKSEAFOR, створена на початку 2001 року з ініціативи Туреччини за участі Болгарії, Румунії, України, Росії та Грузії для сприяння безпеці й стабільності в акваторії Чорного моря. З березня 2014 року Україна не бере участі у цій ініціативі. — Авт.). Проте ми досі не вийшли з формату «Чорноморська гармонія», учасники якого Туреччина і Росія. Нині Україна, звичайно, нічого не робить у цьому форматі, але свого часу в його межах було створено спільні патрулі, які мали боротися з нелегальною міграцією, перевезенням наркотиків і контрабандою зброї у Чорному морі. І нам про цей формат нагадують. («Чорноморська гармонія» — операція ВМС Туреччини та інших причорноморських держав, серед яких Росія й Україна, проводиться з березня 2004 року для моніторингу переміщення підозрілих суден. — Авт.).

— А чому ж досі Україна співпрацює в межах цієї операції?

— Мене багато хто про це запитує. Проте не знаю, чому за останні шість років ніхто нічого не робив із цього приводу.

— Яка, на вашу думку, причина, що стратегію з деокупації Криму досі офіційно не ухвалено?

— Мені важко на це відповісти. Можливо, це якась недалекоглядність, нерозуміння важливості питання або комерційні чи майнові інтереси, може, якісь договірняки — закулісні домовленості. Але можна стверджувати, що наслідком цього стало те, що немає державної політики деокупації Криму.

— Для завершення війни на Донбасі створили нормандський формат, який ґрунтується на мінських домовленостях. Щодо Криму таких майданчиків не існує. Переважно через те, що Росія категорично відмовляється вести будь-які переговори на цю тему. На вашу думку, чи потрібно наполягати Україні на створенні міжнародного кримського формату?

— Звичайно, нам потрібен будь-який міжнародний авторитетний майданчик. До участі в ньому треба запросити США, Велику Британію, Польщу, Румунію, деякі скандинавські країни. Але там не буде Росії.

— Як це треба ініціювати?

— На мою думку, ми повинні самі його створити, а потім запросити інші сторони до участі. Як, наприклад, це було з економічним форумом у Давосі, що починався як вузька приватна ініціатива. Тому громадянський сектор має сам запропонувати кримський формат, а потім уже на це зреагують наші урядовці та інші потенційні учасники.

Усе, що робимо ми й наші колеги з експертного середовища, які займаються кримським питанням, називається економічна війна з Росією. Часто згадую, що у 1940 році, коли Вінстон Черчилль став прем’єр-міністром Великої Британії, перше, що він зробив, — створив міністерство економічної війни. Це була тимчасова група, яка проіснувала кілька років. До її складу увійшли британські урядовці. Серед їхніх перших розпоряджень — арешт німецьких суден у всіх портах світу, арешт майна, що належало Німеччині, відстежування всіх експортних потоків сировини до Німеччини, економічні блокади й дипломатичні бойкоти Берліна. Це вже було в історії, і ці кроки — не новина.

Нам треба розуміти, що ми ведемо з Росією економічну, дипломатичну і правову війну, в якій важливі воєнні заходи, щоб стримувати росіян. Адже важливо не забувати, що на Херсонщині складається вкрай неоднозначна важка ситуація. До речі, ми давно говорили, що в Херсонській області треба будувати житло для кримських татар, які виїхали з Криму. Але мені навіть не хочеться розбиратися з тим, чому цього не роблять.

— Деякі міжнародні організації намагаються м’яко насадити Києву думку, нібито він має погодитися на допуск правозахисних міжнародних груп до Криму через російську територію, мотивуючи це тим, що так можна буде допомогти людям, яких переслідує окупаційний режим. Як ставитеся до цієї ідеї?

— Так, багато хто намагатиметься, так би мовити, викликати жалість: захист прав людини, це ж наші громадяни тощо. Це кажуть люди, які не знають реальної ситуації в Криму.

Ось, наприклад, недавня дискусія про відновлення водопостачання Криму. Кому там давати воду? Туди завезли близько мільйона російських громадян. Ви турбуєтеся про те, щоб їм вистачало води? Там працює завод «Титан», що належить Фірташу. Він отруює атмосферу наших південних областей, це головний споживач кримської води. Даймо воду для цього заводу?

У Криму працює близько 40 оборонних підприємств, які виконують замовлення російського міністерства оборони. Ви дбаєте, щоб їм вистачало води?!

Вірю, що ми повернемося у Крим. Першою на кримську землю ступить Нацгвардія, потім — Державна служба з надзвичайних ситуацій. Бо, тікаючи, росіяни знищать, отруять, вкрадуть, забруднять, пошкодять усе, що зможуть. Такий російський менталітет, і його неможливо змінити.