Стратегія звільнення Криму: особливості реалізації, проблеми та перспективи. Частина 2

Степан ЯКИМ’ЯК – капітан 1 рангу у відставці, учасник російсько-української війни, кандидат військових наук, доцент, експерт Центру оборонних стратегій

Продовження. Із першою частиною можна ознайомитися тут.

Питання нормативно-правового закріплення положень щодо звільнення Криму та їх системної імплементації

Ведення успішної оборони України у війні, зокрема звільнення Криму, неможливе без забезпечення належної ефективності управління державою, її силами безпеки і оборони. Водночас, основою управління є рішення і система діяльності щодо їх оперативного прийняття та повномірної імплементації. Такі рішення відображаються у відповідних стратегічних документах, у першу чергу у Стратегії національної безпеки України.

Окрім того, варто наголосити, що в умовах набуття російсько-українською війною затяжного характеру та виникнення необхідності адаптування діяльності держави до перманентно впливаючих умов війни постає нагальна потреба у відновленні діяльності щодо підтримки в актуальному стані усіх основних стратегічних документів, у першу чергу тих, що стосуються оборони і національної безпеки.

Актуальність цієї потреби, окрім іншого, обумовлюється тим, що діюча редакція Стратегії національної безпеки України, затверджена у 2020 році, містить низку положень, які суперечать реальній безпековій ситуації та діям Сил оборони України. Так, у статті 6, в якій визначені напрями забезпечення безпекових пріоритетів, зазначається лише про: “…здійснення міжнародно-правових, політико-дипломатичних, безпекових, гуманітарних та економічних заходів, спрямованих на припинення Російською Федерацією незаконної окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь”.

Аналіз цього положення засвідчує, що у ньому не передбачено будь-якого “силового” варіанту повернення півострова під контроль України. В цій же статті Стратегії ведення оборонних дій перебачено лише з обмеженими цілями: “…продовження реалізації заходів з оборони та стримування …як гарантії недопущення ескалації конфлікту з боку Росії, зменшення напруги та припинення Російською Федерацією збройної агресії”. Водночас, підкреслимо, що ця редакція Стратегії є актуальною і не має актів щодо призупинення її дії.

Водночас окремим питання дослідження є вивчення доцільності внесення змін у діючі стратегічні документи в умовах триваючої війни. Розуміючи, що головним є реальне, у форматі 24/7, ведення дій щодо оборони України та прийняття ситуативних рішень з огляду на виникаючі зміни на полі бою й у державі, зовсім необґрунтованою бачиться відмова від систематичного перегляду пріоритетів забезпечення національної безпеки і оборони.

Так, без регулярного проведення засідань Ставки Верховного Головнокомандувача ЗС України у триваючій війні та уточнення планувальних документів стратегічного застосування Сил оборони України, неможливо здійснювати ефективне цілодобове управління Силами оборони України та забезпечувати обороноздатність держави.

Проте чи правильним є нехтування саме в умовах затяжної війни на виснаження потребами довгострокового прогнозування та середньострокового планування, зокрема й уточнення стратегічних документів, таких як Стратегія національної безпеки України?

Ще один аргумент на користь перегляду Стратегії – це забезпечення прозорості для суспільства в діяльності керівництва держави і розуміння визначених ним пріоритетів у війні. Саме відкриті стратегічні документи дозволяють громадянам розуміти наміри керівництва та більш цілеспрямовано й узгоджено діяти в єдиній системі діяльності у державі в інтересах безпеки та оборони в умовах війни.

Окрім того, слід зазначити, що в умовах війни вже були прецеденти щодо внесення змін у Стратегію національної безпеки України.

Так, Указом Президента України від 6 січня 2025 року № 16/2025¹ до Стратегії вже вносились доповнення і зміни. Вони містили доповнення одного з абзаців і ще внесення змін до формулювань у декількох інших абзацах в частині, що стосується питань “розвитку інтегрованого управління державним кордоном України”. Жодним чином не піддаючи сумніву важливості внесення таких доповнень і змін до Стратегії, виникає обґрунтоване запитання щодо доцільності оновлення тих положень Стратегії, які стосуються звільнення Криму та, у ширшому контексті, усіх актуальних питань оборони України у війні.

Проте, головне, що слід мати на увазі, це відсутність чітко сформульованих у відкритих документах положень щодо цілей діяльності держави задля оборони від ворога, зокрема стосовно силового варіанту звільнення Криму. Також важливо наголосити, що положення Стратегії згідно її ж 67 та 69 пунктів мають використовуватися Радою безпеки і оборони та Кабінетом Міністрів України під час організації та здійснення заходів щодо оборони і забезпечення безпеки України.

Зрозуміло, що ця функція Стратегії безпосередньо впливає на якість діяльності цих державних органів. У якості часткового висновку слід зазначити, що оновлення положень Стратегії сприятиме системності у діяльності державних органів у питаннях планування та ведення оборони України від ворога, зокрема й щодо звільнення Криму.

Водночас аналіз положень Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 117/2021², засвідчує, що в ній чітко та однозначно зазначено про можливість різних варіантів де окупації, при яких не виключається і ведення воєнних дій. Так, у статті 9 Стратегії вказано, що

“… Україна залишає за собою право застосування всіх передбачених міжнародним правом і національним законодавством засобів захисту прав і свобод людини, національних інтересів, відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаного державного кордону та забезпечення державного суверенітету”.

З огляду наявність серед сфер забезпечення національної безпеки окремої воєнної сфери та стратегічних документів, що деталізують питання воєнної безпеки і оборони України, в межах даної Стратегії більша деталізація питань звільнення Криму військовими засобами і методами є недоцільною.

Окрім того, проведений аналіз засвідчив про необхідність перегляду та уточнення такого документу, як Стратегія воєнної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 25 березня 2021 року №121/2021³. Згідно прикінцевих положень цього документу дана Стратегія є “…основою для розроблення плану оборони України…”. Водночас серед положень стратегії, зокрема “ймовірних сценаріїв, які потребуватимуть застосування сил безпеки і оборони України для виконання завдань з оборони України” не передбачено засад щодо ведення дій зі звільнення окупованих територій, зокрема й Криму, проведення наступальних операцій та глибинних ударів на території противника. Потребують ретельного перегляду й інші положення даної Стратегії, зокрема щодо ролі роботизованих комплексів у виконанні завдань Силами оборони України.

Водночас слід додати, що уже під час відбиття повномасштабного вторгнення військ РФ в України, було введено в дію План оборони держави⁴, що має відповідний гриф обмеження доступу та у якому, ймовірно, було вказано стратегічні цілі застосування СОУ, зокрема й щодо звільнення Криму. Також у липні 2024 року було доопрацьовано і введено в дію Стратегію морської безпеки України⁵, в якій серед цілей діяльності із забезпечення морської безпеки вказано такі: “… 2) деокупація тимчасово окупованих узбережжя, районів внутрішніх вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України; 3) забезпечення державного суверенітету, суверенних та інших прав у морських просторах України…”.

Тобто, у цій Стратегії було чітко зафіксовано необхідність деокупації узбережжя Криму, окупованого противником, та відновлення суверенітету України над прилеглими до нього українськими водами.

Для досягнення визначених цілей у Стратегії були визначені відповідні завдання та напрямки діяльності, а в листопаді 2024 року було введено в дію План заходів з реалізації Стратегії морської безпеки України⁶, в якому були визначені заходи та показники (індикатори) їх виконання. Безумовно, що це дозволило значно краще цілеспрямувати діяльність в інтересах досягнення стратегічної цілі щодо звільнення Кримського півострова. Водночас зміни, що відбулись у збройній боротьбі на морі, на суші та у повітрі з липня 2024 року по червень 2026 року, обумовлюють необхідність перегляду та уточнення зазначених документів з урахуванням виявлених потреб та пріоритетів.

Незважаючи на проблемні питання щодо своєчасного і повного відображення стратегічних цілей зі звільнення Україною тимчасового окупованих територій, зокрема й Криму, військовим шляхом у законодавчих і нормативно-правових актах держави, що наведені вище, військово-політичним керівництвом України та її захисниками і захисницями в умовах повномасштабного військового вторгнення вживались усі необхідні заходи й дії щодо оборони України від ворога та відвоювання української землі.

Внаслідок поступової зміни загальної військово-політичної та військово-стратегічної обстановки у російсько-українській війні завдяки успіху операцій Сил оборони України у Чорному морі та в Криму відбулась актуалізація питання звільнення Криму. Від декларування політико-дипломатичних шляхів деокупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Україна перейшла до ведення активних воєнних дій щодо ізоляції Криму і примушення РФ до виведення своїх військ з півострова.  

Безпекове середовище у Чорноморському регіоні

Особливості взаємозв’язку війни РФ
проти України та безпеки у регіоні

Триваюча війна Росії проти України, що була розпочата у 2014 році, створила масштабні загрози у Чорноморському регіоні, у першу чергу навколо Криму та прилеглих районах. Гібридні дії РФ у 2014 – 2021 роках негативно вплинули на свободу судноплавства, торгівлю та інші види морської діяльності у Чорному й Азовському морях. Виникли безпосередні загрози для безпеки екіпажів цивільних суден у зв’язку із значним масштабуванням російської військової діяльності на морі із фактичним застосуванням різних видів зброї та засобів радіоелектронної боротьби. Як наслідок, суттєво знизився рівень міжнародної безпеки у регіоні.

З початком повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну у 2022 році Чорноморський регіон перетворився у зону ведення активних воєнних дій, що призвело до зниження міжнародної безпеки до мінімального рівня. Внаслідок розширення масштабів збройної агресії РФ проти України у Чорному морі відбулося блокування десятків торговельних суден під прапорами третіх країн у портах, нанесення ударів по суднах, підрив на мінах та загибель членів їх екіпажів.

В теперішній час воєнні дії у Чорноморському регіоні, зокрема щодо звільнення Криму, мають безумовний та двосторонній взаємозв’язок із безпекою у регіоні.

Для прикладу, на підставі аналізу дій на морі у 2022-2025 роках було висловлено такий частковий висновок: “… Зниженням потенціалу рф на Чорному морі Україна сприяла підвищенню рівня міжнародної безпеки та безпеки НАТО і ЄС у Чорноморському і Середземноморському регіонах, зокрема у Сирії, рівня національної безпеки причорноморських держав, включно з країнами-членами НАТО Румунією, Болгарією, Туреччиною”⁷.

Одним із чинників зазначених успіхів є, безумовно, допомога Україні з боку іноземних держав.

Водночас, якщо узагальнювати цей взаємовплив, то з одного боку, успіхи України у боротьбі з Росією в Чорному морі уже сприяють наближенню завершення війни і відновленню необхідного рівня безпеки у регіоні. З іншого боку, надання державами – партнерами військової та інших видів допомоги Україні, а також посилення спроможностей причорноморських держав та впливу провідних країн світу, міжнародних безпекових союзів й альянсів на ситуацію у регіоні, сприятиме формуванню умов для пришвидшення завершення війни і, відповідно, – відновлення міжнародної безпеки у Чорноморському регіоні⁸.

Слід зазначити, що збройна агресія РФ проти України змусила причорноморські держави, США, ЄС, НАТО до реагування на зміни безпекової обстановки у регіоні, перегляду власних концепцій, доктрин, стратегій та вжиття певних заходів щодо посилення безпекових і оборонних спроможностей.

Зміни у безпекових стратегіях щодо регіону
та наслідки їх реалізації

В умовах триваючої війни РФ проти України практично кожною з причорноморських країн здійснювалось певне нарощування оборонних спроможностей та уточнення безпекових підходів для реагування на існуючі і прогнозовані загрози. Також на зміни у безпековій ситуації в регіоні зреагували США, ЄС, НАТО.

У запровадженій у 2023 році Стратегії США з безпеки та розвитку у Чорному морі було акцентовано увагу, перш за все, на заходах щодо підвищення регіональної стабільності, здійснення подальшої економічної інтеграції чорноморських держав із західними державами та заходів щодо “протидії економічним зусиллям КНР” у регіоні.

Стратегічний підхід ЄС до Чорноморського регіону⁹, що був опублікований у травні 2025 року і деталізував елементи раніше введеної в дію Стратегії морської безпеки ЄС, визнав суттєве загострення загроз у регіоні внаслідок дій РФ та визначив три основні пріоритети: зосередження зусиль на захисті критичної інфраструктури, поглиблення оперативної взаємодоповнюваності з НАТО в Чорному морі, розширення інтеграції України в архітектуру безпеки ЄС.

Окрім інших заходів цим стратегічним документом було передбачено створення Чорноморського центру морської безпеки для сприяння моніторингу та обміну інформацією.

Однак, навіть незважаючи на значний досвід ЄС із проведення морських операцій, зокрема антипіратських, вказаним документом не передбачено формування і застосування жодних морських безпекових місій (операцій) у Чорноморському регіоні, що, безумовно, обмежує спроможності ЄС з реального впливу на ситуацію в регіоні.

Поглиблює цей недолік і те, що ЄС розраховує виключно на спроможності НАТО у даному регіоні, проте Альянс також обмежив себе у здійсненні впливу в регіоні. Так, в оновленій редакції Морської стратегії НАТО¹⁰, опублікованій у жовтні 2025 року, не актуалізовано увагу на масштабуванні загроз в регіоні внаслідок агресивних дій РФ. Згадуючи про Чорне море у власній стратегії лише один раз у контексті ширших викликів, НАТО жодним чином не деталізувало хоча б цілі і завдання щодо підтримання (відновлення) безпеки у Чорному морі в умовах суттєвих змін безпекового середовища.

Туреччина як держава, що є членом НАТО, та вважається одним із регіональних військових лідерів в умовах збройної агресії РФ проти України хоча й активізували розвиток власних оборонних спроможностей та продовжує займати двовекторну позицію, визнаючи територіальну цілісність України не формує і не реалізує жодної адекватної стратегії зі стримування РФ та створення і застосування багатонаціональних сил із забезпечення судноплавства та морської безпеки у регіоні.

Створення трьома прибережними державами Чорноморського угруповання протимінних сил¹¹ у 2024 році було обумовлено нагальною потребою боротьби з мінною загрозою у територіальних водах цих країн та водночас упродовж 2025-2026 роках не спостерігалось будь-якої діяльності щодо трансформування цього угруповання для забезпечення більш широкої морської безпекової місії (операції)¹².

Аналіз заходів, що опрацьовувались і здійснювались провідними країнами світу, міжнародними безпековими організаціями та причорноморськими державами упродовж 2014-2026 роках, свідчить про їх незначний внесок в стримування збройної агресії РФ у регіоні та недопущення розширення нею масштабів застосування військової сили.

Незважаючи на розробку провідними закордонними центрами й окремими досвідченими експертами більш ґрунтовних безпекових стратегій та дієвих заходів для Чорноморського регіону в умовах агресивних дій Росії, вони не були використані в перелічених вище стратегічних документах та реально впроваджені у діяльності держав.

Було проігноровано неодноразові наголошення на виключній ролі Криму у забезпеченні безпеки в регіоні та необхідності суттєвого посилення спроможностей США та НАТО¹³.

У якості часткового висновку з аналізу розвитку безпекової ситуації у регіоні слід наголосити на суттєвій інертності у діяльності провідних країн світу, міжнародних безпекових організацій та причорноморських держав в частині, що стосується створення і застосування ефективних безпекових механізмів для відновлення безпеки у Чорноморському регіоні в умовах триваючої війни.

Проведені до цього часу іноземними державами у Чорноморському регіоні заходи мали в основному локальний захисний характер та не набули такого масштабу, щоб повномірно забезпечити захист ключових національних інтересів на морі та необхідний рівень міжнародної безпеки у контексті їх морської діяльності.

Це, у свою чергу, обумовлює цінність внеску України у нейтралізацію впливу російського агресора у регіоні, зокрема важливість ударів та операцій Сил оборони України в інтересах звільнення Криму.

Найбільш імовірним варіантом покращання безпекової ситуації у регіоні може бути успішне виконання Силами оборони України завдань щодо звільнення Криму, яке, у свою чергу, стане передумовою для відновлення міжнародної безпеки у Чорноморському регіоні. 

Окрім того, після припинення бойових дій та завершення війни виникне необхідність у спеціальних безпекових механізмах для підтримання стабільності у регіоні, контролю за діяльністю збройних сил сторін, недопущення відновлення бойових дій та підтримання встановлених режимів міжнародної безпеки у регіоні¹⁴. Робота зі створення таких механізмів має розпочинатись завчасно та забезпечувати адаптивність формату в залежності від умов обстановки та досягнутих домовленостей. 

Далі буде...

* * *

¹ Про внесення змін до Стратегії національної безпеки України. Указ Президента України від 6 січня 2025 року № 16/2025. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/16/2025#Text.
² Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 117/2021. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/117/2021#Text.
³ Стратегія воєнної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121/2021#Text.
⁴ Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 70/2022 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 лютого 2022 року “Про введення в дію плану оборони України та Зведеного плану територіальної оборони України”. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/70/2022#Text.
⁵ Стратегія морської безпеки України, затверджена Указом Президента України від 17 липня 2024 року № 468/2024. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/468/2024#Text.
⁶ Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів з реалізації Стратегії морської безпеки України” від 22 листопада 2024року N № 1162-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1162-2024-%D1%80#Text.
⁷ Yakymiak, Stepan. Maritime security of Ukraine: Problems and Prospects. Black Sea Security, 2026, №1(44). P.7–28. https://geostrategy.org.ua/en/black-sea-security/chornomorska-bezpeka-1-44-2026/black-sea-security-eng-version.
⁸ Black Sea Security Act of 2023 (S.804), The Senate of the United States, March 15, 2023. https://www.congress.gov/bill/118th-congress/senate-bill/804/text?s=1&r=57.
⁹ The European Union’s Strategic Approach to the Black Sea Region. European Commission (May 28, 2025). https://enlargement.ec.europa.eu/document/download/170d9b3a-d45f-4169-80fa-9adb753c0921_en.
¹⁰ Alliance Maritime Strategy (October 29, 2025). https://www.nato.int/en/about-us/official-texts-and-resources/official-texts/2025/10/29/alliance-maritime-strategy.
¹¹ Туреччина, Румунія та Болгарія домовилися про розмінування Чорного моря (11.01.2024). https://forbes.ua/news/turechchina-rumuniya-ta-bolgariya-domovilis-pro-rozminuvannya-chornogo-morya-11012024-18455.
¹² Ilie, Luiza. Romania Seeks to Expand Black Sea Task Force with Turkey, Bulgaria. Reuters (August 14, 2025). https://www.reuters.com/en/romania-seeks-expand-black-sea-task-force-with-turkey-bulgaria-2025-08-14.
¹³ Ben Hodges: Crimea is essential for Ukraine’s sovereignty and future prosperity (2025). URL: https://english.nv.ua/nation/hodges-crimea-is-key-to-ukraine-s-survival-and-sovereignty-50517522.html.
¹⁴ Alina Frolova, Stepan Yakymiak. The Changing Military Balance in the Black Sea: A Ukrainian Perspective (02.04.2026). The Carnegie Endowment for International Peace. https://carnegieendowment.org/research/2026/04/the-changing-military-balance-in-the-black-sea-a-ukrainian-perspective.