Стратегія звільнення Криму: особливості реалізації, проблеми та перспективи. Частина 1

Степан ЯКИМ’ЯК – капітан 1 рангу у відставці, учасник російсько-української війни, кандидат військових наук, доцент, експерт Центру оборонних стратегій

Крим є центром тяжіння у триваючій війні РФ проти України. У боротьбі за нього вирішуються не тільки регіональні, а й глобальні геополітичні та безпекові питання. Розпочавши збройну агресію проти України із захоплення Автономної Республіки Крим та міста Севастополя у 2014 році, Росія впродовж дванадцяти років намагається відновити власний контроль над Українською державою.

Проте в України, щоб бути незалежною і процвітаючою країною, немає інших варіантів, окрім як захистити себе від ворога силою зброї та повернути усі захоплені ним території. Звільнення Криму від російської окупації, яке здійснюється Силами оборони України, є наріжним каменем у відновленні суверенітету і територіальної цілісності України, забезпеченні національної безпеки та міжнародної безпеки у Чорноморському регіоні.

Даний аналітичний матеріал підготовлено за результатами досліджень, що перманентно проводяться автором від початку агресії РФ проти України до теперішнього часу у контексті вивчення проблем національної безпеки України на морі та міжнародної безпеки у Чорноморському регіоні. Основна увага приділена аналізу розвитку поглядів, концепцій, стратегій, спрямованих на деокупацію Криму, стану діяльності Сил оборони України у 2022-2025 роках щодо його звільнення з окремим наголосом на інтенсифікацію цієї діяльності у першій половині 2026 року.

Події весни та початку червня 2026 року у триваючій російсько-українській війні засвідчили про зростання масштабів ураження важливих військових й інших об’єктів противника на території Кримського півострова та у прилеглих морських районах. Суттєво зросла частота та результативність ударів, особливо по об’єктах інфраструктури, що забезпечують логістичний та інші зв’язки Криму з Таманським півостровом Росії та тимчасово окупованою частиною території Херсонської області.

В цих діях проглядаються системні спроби України ізолювати Кримський півострів, зірвати логістику російських військ та послабити угруповання противника, що призначені для оборони Криму. Чи так це насправді та на якому етапі звільнення Криму знаходяться Сили оборони України, а також – якими є головні проблеми та перспективи звільнення українського Криму? 

В умовах триваючої війни Російської Федерації проти України життєво важливим інтересом Українського народу є збереження суверенітету і територіальної цілісності України. Жодна з тимчасово окупованих Росією частин території України, починаючи з 2014 року, не може залишитись без захисту з боку Сил оборони України (СОУ).

Водночас з моменту тимчасової окупації українського Криму у 2014 році та по теперішній час представниками Росії і деяких інших закордонних держав робляться спроби виключення питання звільнення Криму з порядку денного у ході офіційних та закулісних перемовин щодо припинення збройної агресії Росії проти України і завершення війни. Взаємодіючи з країнами – партнерами, їх альянсами і союзами, Україна твердо відстоює своє право на незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Україна продовжує боротись за звільнення тимчасово окупованих Росією територій та настання повної міжнародно-правової відповідальності Російської Федерації за акт агресії та здійснені нею злочини. За відсутності можливості політико-дипломатичного вирішення питань припинення і завершення триваючої війни Україна застосовує власні СОУ для боротьби з агресором та звільнення територій. Для забезпечення успіху у боротьбі з ворогом Україна повинна зміцнювати співпрацю з партнерами, обирати і реалізовувати найбільш доцільні стратегії дій.

У межах цієї публікації розглядається загальна проблема, яка полягає, з одного боку, у необхідності формування і реалізації Україною такої стратегії у триваючій війні, яка б забезпечила звільнення Криму, була б узгодженою з іншими заходами забезпечення національної безпеки і оборони у війні та оптимальною за часовими і ресурсними показниками, а з іншого боку, зважаючи на значний воєнно-економічний потенціал РФ, – Україна має обмежені спроможності з протидії противнику та повинна обирати такі способи дій, які б максимально використовували підтримку партнерів, досягнуте випередження і перевагу над противником в оволодінні стратегічним інтелектуальним лідерством та у впровадженні інноваційних військових технологій. 

Умови формування стратегічної мети

Для досягнення успіху у діяльності щодо реалізації безпекових заходів та звільнення Україною окупованих ворогом територій первинною умовою є формування ефективної стратегії дій, яка б містила докладно визначені стратегічні цілі, завдання, способи їх виконання та необхідні спроможності. Тому, розглядаючи питання звільнення Криму, необхідно розпочинати саме з вивчення стану формування і актуалізації відповідних цілей. Одразу слід зазначити, що рівень актуальності питань, пов’язаних з деокупацією Кримського півострова у різні періоди триваючої війни був різним.

Впродовж усього періоду з початку захоплення українського Криму Російською Федерацією у 2014 році і до теперішнього часу питання його звільнення, з одного боку, вважалось одним з найважливіших завдань у діяльності щодо відновлення суверенітету і територіальної цілісності України. Водночас, незважаючи на прийняття ще у березні 2014 року резолюції ООН щодо підтримки територіальної цілісності України у межах міжнародно визнаних кордонів¹, актуальність питання звільнення Криму та його пріоритетність залежала від реальних безпекових умов і здатності України до організації та здійснення опору, застосування власної військової сили для захисту і звільнення окупованих ворогом територій. 

Окрім того, зважаючи на значний і переважаючий воєнно-економічний потенціал Росії важливою умовою щодо протидії агресору була і залишається до цього часу підтримка України з боку країн-партнерів. Водночас, рівень взаємодії з партнерами і залежність від їх прихильності ставила Україну у певну залежність і часто вимагала врахування поглядів партнерів на те чи інше питання в організації заходів протидії агресору. Такий стан справ не сприяв постійному і чіткому цілеспрямуванню на діяльність щодо безумовного і визначеного у певному горизонті часу звільнення Кримського півострова.

Крим – центр тяжіння у війні Росії проти України, його звільнення є одночасно і умовою, і одним із визначальних результатів майбутньої перемоги України.

Роль Криму для безпеки і розвитку України

Крим має для України надважливе значення. Окрім багатотисячолітньої історичної мультикультурної спадщини, історичного започаткування християнства Київської Русі та розквіту Криму як історичної Батьківщини кримськотатарського народу, в сучасних умовах Крим є невіддільною частиною суверенного простору Українського народу, малою батьківщиною для багатьох поколінь українців, починаючи від часів російської і радянської імперій.

Крим має важливе геополітичне значення для розширення можливостей щодо розвитку України у Чорноморському регіоні та поширення її інтересів за його межами. Виключно сприятливе (центральне) положення Кримського півострова у Чорноморському регіоні, а також прилягання до нього Азовського моря і Керченської протоки, обумовлюють значні економічні можливості для розвитку морської галузі, торгівлі, добування газу, вирощування аграрних культур та ін.

Окрім геополітичного, культурного, політичного та економічного значення він відіграє суттєву безпекову роль, особливо з урахуванням традиційної агресивної політики такого сусіда, як Росія.

Важливо підкреслити, що у військово-стратегічному контексті Крим як півострів значною мірою залежить від надійності функціонування перешийку та мостів, які з’єднують його з прилеглими регіонами (див. рис. 1). Водночас, РФ як держава-агресор, ігноруючи міждержавні угоди, Статут ООН, інші норми міжнародного права, реалізуючи шовіністичну та імперсько-експансіоністську політику, прагне заволодіти Кримом, відновивши його, перш за все, як “мілітарний хаб” для протистояння діяльності США, НАТО, Туреччини у цьому регіоні, проектування сили на країни Середземномор’я, Близького Сходу, Африки.

Важливо підкреслити, що спроба захоплення Криму є частиною більш широкої стратегії з повернення України під повний контроль Москви. Отже, в контексті забезпечення безпеки та оборони України Крим має виключно стратегічне значення. Крим є центром тяжіння у війні Росії проти України, тому його звільнення є одночасно і умовою, і одним із визначальних результатів майбутньої перемоги України.

Актуалізація цілі щодо звільнення Криму у ході війни

Зважаючи на зазначене вище, важливо проаналізувати зміни, що відбувались в актуалізації та імплементацій такої стратегічної мети діяльності України у війні, як звільнення Криму.

За відсутності сприятливих умов щодо деокупації Криму у період з 2014 по 2022 рр. Україною вживались всебічні заходи із вирішення цього питання в першу чергу політико-дипломатичним шляхом. Так звані Мінські угоди забезпечили часткове припинення активних бойових дій на сході України, але звісно що не передбачали активізації дій зі звільнення Криму. Такий же шлях стосовно деокупації Криму був закріплений у Стратегії національної безпеки України, затвердженій у 2019 році².

З початком повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну у 2022 році пріоритетом діяльності керівництва України, Сил оборони України та усього українського суспільства було насамперед вистояти, зупинити ворога та відкинути його війська, де це було можливим. 

Погляди та концепції представників керівництва іноземних держав стосовно питання звільнення Криму. З початком перемовин щодо припинення бойових дій та завершення війни позиція РФ, починаючи з березня 2022 року, стосовно Криму була незмінною: за поглядами держави-агресора питання деокупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не входило у порядок денний щодо обговорення питань з Україною. 

У поглядах і висловлюваннях представників країн-партнерів України в залежності від періоду війни та умов глобальної і регіональної безпекової обстановки, зовнішньополітичних і внутрішньополітичних (усередині цих країн) умов, воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки підхід до питання звільнення Криму був різним. Спектр варіантів відношення держав-партнерів, їх союзів та альянсів стосовно цього питання включав: від повного ігнорування питання (відсутності у порядку денному), а інколи навіть прихованого визнання права рф на Крим, – до стверджень, що лише Україна “має право вирішувати”, та варіантів повної підтримки України у питаннях звільнення Криму.

У висловлюваннях щодо припинення (завершення) російсько-української війни або варіантах угод, опрацьованих з січня 2025 року, президентом США Д. Трампом питання Криму або повністю ігнорувалось, або зазначалось, що Крим де-факто залишатиметься російським³.

У заявах представників керівництва НАТО, у першу чергу генерального секретаря цієї організації, також зустрічались різні формулювання, однак у 2026 році наголошувалось на підтримці України та її власних рішень щодо окупованих територій⁴. 

Водночас, підтримуючи суверенітет і територіальну цілісність України, керівництвом ЄС було неодноразово заявлено, що питання стосовно власних територій повинно вирішуватись Україною⁵.

Лише небагато держав практично з початку війни притримувались позиції щодо обов’язковості деокупації Криму та його повернення під повний контроль України⁶.

Позиції закордонних партнерів України щодо звільнення тимчасово окупованих Росією українських територій суттєво впливають на формування умов для проведення перемовин про припинення і завершення війни, а також – на зміст можливих угод. Вимоги щодо деокупації захоплених РФ українських територій у разі їх закріплення у пропонованих варіантах угод не тільки відповідають потребам у забезпеченні справедливого завершення війни, але й формують передумови для створення довготривалого миру у регіоні.

Таким чином, висування агресору умов щодо звільнення окупованих територій є базовою потребою для забезпечення ефективних режимів міжнародної безпеки у східній частині Європи та загалом на континенті. Тому питання звільнення Криму та інших окупованих українських територій є обов’язковою умовою у будь-яких перемовинах України з Російською Федерацією із залученням США та держав Європи про припинення і завершення війни.

Власне такий формат перемовин забезпечуватиме здійснення країнами – партнерами України свого внеску у відновлення міжнародної безпеки та гарантування безпечних умов розвитку у післявоєнний період. Водночас для всебічного розуміння закордонними партнерами цілей України у війні, зокрема щодо звільнення Криму, а також цілеспрямованої підтримки української держави важливим аспектом є адаптивне уточнення Україною власних законодавчих і нормативно-правових актів та чітке декларування намірів і шляхів (способів) звільнення окупованих Росією територій, зокрема й Кримського півострова.

Далі буде...

¹ United Nations General Assembly Resolution 68/262 on 27 March 2014. Territorial integrity of Ukraine. https://docs.un.org/en/A/RES/68/262
² Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020 (зі змінами). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020#Text
³ Trump's full 28-point Ukraine-Russia peace plan (Nov 20, 2025). https://www.axios.com/2025/11/20/trump-ukraine-peace-plan-28-points-russia
⁴ Rutte also acknowledged there were “very sensitive” issues to be resolved around Russian demands regarding Ukraine’s territory ( 26 Jan 2026). https://www.theguardian.com/world/live/2026/jan/26/ukraine-russia-us-greenland-europe-trade-deal-nato-latest-news-updates.
⁵ European Union Leaders' Statement on Ukraine (12 August 2025). https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2025/08/12/statement-by-european-union-leaders-on-ukraine.
⁶ Ukraine, Lithuania strongly condemn occupation of Crimea and Russian aggression in Donbas (12.12.2016). https://www.ukrinform.net/rubric-polytics/2137983-ukraine-lithuania-strongly-condemn-occupation-of-crimea-and-russian-aggression-in-donbas.html

* * *

​​Ця публікація створена за підтримки програми «Європа і світ» Міжнародного фонду «Відродження». Позиція Міжнародного фонду «Відродження» може не співпадати з думкою авторів