Трибунал з морського права та російська агресія - підсумки

10 травня з 11 до14 годин київським часом тривали слухання у Міжнародному трибуналі з морського права. 

Слухання стосувалися невідкладних заходів за позовом України проти РФ з питання захоплення трьох кораблів ВМС та їх екіпажів та їх подальшого утримання, повідомляє Цензор.НЕТ. 

Відкрив слухання голова Трибуналу Джін-Хьон Пак та стисло виклав загальні обставини поданої Україною до розгляду справи. Далі Секретар Трибуналу зазначив викладену (шляхом подання нот) позицію РФ про неучасть російської делегації. Секретар вказав про рішення Трибуналу заслухати лише делегацію України, детально позиція РФ у справі не озвучувалася, хоча доволі активно коментувалася делегацією України.

Глава делегації Олена Зеркаль представила делегацію та стисло охарактеризувала справу. У її виступі стисло йшлося про імунітети військових кораблів, їх неправомірне затримання та утримання протягом півроку (де та як саме – не уточнювалося) та потім було наголошено весь список затриманих РФ військовослужбовців (екіпажі та пасажири кораблів разом). Було наголошено на притягненні моряків до кримінальної відповідальності за порушення держкордону РФ, йшлося про неодноразове перенесення росіянами процесуальних заходів і відповідне затягування справи.

Підкреслювалося, що Україна намагається звільнити моряків, використовуючи всі передбачені Статутом ООН заходи та не мала іншого вибору, крім звернення до Трибуналу. Додавалося, що РФ ігнорувала чисельні заклики світової спільноти та порушує в рамках затримання та утримання кораблів та їх екіпажів навіть власне законодавство. Було згадано й про нинішню позицію РФ за якою спір нібито не є юрисдикцією Трибуналу як питання "військової діяльності" та нагадано, що раніше РФ неухильно наполягала на тому, що події 25 листопада не є "військовою конфронтацією".

Відзначалося, що поза питанням безумовної належності Криму, "навіть якщо б кораблі знаходилися у територіальному морі та виключній зоні РФ" (ця теза потім повторялася делегаціє неодноразово), порушення Конвенції 1982 р. з боку РФ очевидні. Було (нарешті!) влучно вказано що кораблі ВМС були затримані саме "правоохоронними силами" РФ, стисло (на жаль, надмірно) описано нанесену утриманням кораблів ВМС шкоду України та розгорнуто (як завжди) розповідалося про шкоду морякам. З влучного можна згадати висловлену шкоду про неочікувану неучасть РФ у процесі та згадку про прецедент "Arctic Sunrise", у якому неучасть РФ у Трибуналі не звільнила її від відповідальності за порушення.

Далі виступав представник найнятих МЗС юристів, пан Джонатан Гімблет. Він згадав про неправомірний "цивільний" (тобто невійськовий) процес, порушений РФ як проти українських моряків так і проти кораблів, відкинув тезу РФ про "таємне завдання" кораблів ВМС та довів його відкритість та правомірність, згадав про успішний прецедент попереднього проходження кораблями ВМС Керченської протоки у 2018 р. та ретельно описав обставини подій 25 листопада. Зокрема ним були спростовані тези позиції РФ про те що кораблі ВМС вчиняли "провокаційні дії", зважаючи на абсолютну чисельну перевагу сил та засобів росіян у протоці, яка робила загрози від українських катерів ілюзорною.

Вкрай важливо що пан Гімблет під час доповіді показав трибуналу карту (яка вочевидь є додатком до позову України та є нашою офіційною позицією у справі, див фото), на якій в Азовському морі визначено як вихідні лінії, так й межі територіального моря України. Добре, що МЗС, хоча б Гамбурзі а не в Києві, займає у цих питаннях позицію на боці здорового глузду а не угод з росіянами 1993 та 2003 років.

Надалі виступали західні науковці, нарешті (!!!) залучені (хоча й в явно малій кількості) МЗС до міжнародних проваджень проти РФ. Так, професор Альфред Соонс обґрунтував правові засади позову України та правомірність вимагання нами невідкладних заходів, вказав на прагнення нашої держави захистити гарантовані Конвенцією та звичаєвим правом права на імунітет військових кораблів. Професор навів низку відомих, починаючи з ХІХ ст., прецедентів, у цій сфері та констатував безспірність таких імунітетів кораблів ВМС України, закріплених угодами 1958 та 1982 років. 

Доволі влучно як на мене було висвітлення професором тривалої позиції Російської імперії, СРСР та РФ щодо максимально широкого тлумачення таких імунітетів для власних військових суден та більше – для будь-яких державних суден, навіть під час перевезення комерційних вантажів. Згадувався прецедент радянського підводного човна у шведських водах та підкреслювалося поширення імунітету військового корабля на його екіпаж, навіть за вчинене ними поза кораблем.

Професор відзначав, що військові судна не можуть бути предметом національних цивільних (у сенсі не-військових) проваджень та констатував, що навіть якщо іноземний військовий корабель порушує норми територіального моря – єдиний правовий захід впливу – вимагати це судно залишити ці води. При цьому питання затримання військових кораблів, членів їх екіпажів мають вирішуватися дипломатичними каналами, а самі судна не можуть бути предметом іноземних не-військових процесів. Було відзначено, що кораблі ВМС були затримані саме прикордонною службою РФ та саме під час їх слідування в Одесу.

Далі професор Соонс детально зупинився на питанні дотриманні Україною умов попереднього обговорення спору з РФ та вказав на визнану обома сторонами спору різницю розуміння Конвенції 1982 р., яку й має вирішити Трибунал. Було описано переговорний процес, починаючи з подання ноти Україною 15 березня та висвітлено очевидне затягування РФ із відповідями, а потім – із викладенням власної позиції, відзначалася відсутність висунутих РФ протягом місяця переговорів конструктивних позицій. Констатувалося, що подальші переговори у цій справі з РФ явно непродуктивні в силу гостроти ситуації та мінливу позицію РФ.

Далі представник найнятих МЗС юристів пані Морні Чік детально зупинилася на спростуванні згаданого РФ застереження щодо відмови визнавати юрисдикцію Трибуналу у справах щодо військової активності. Ця частина виступу нашої делегації як на мене ж клювочою, про що я вже писав. Тези юриста зводилися до повторюваних нею декілька разів двох ключових позицій. По-перше, держава не може посилатися на ситуацію військової активності, в ситуації коли сама раніше відкидала військовий характер цих подій (як це власне робила РФ). По-друге, застереження щодо військової активності не застосовне у справі, де висунуто інший зміст позову (Україна оскаржує не військовий напад а порушення імунітету кораблів ВМС).

Юристом Чік вказувалося, що РФ раніше неодноразово стверджувала про правоохоронний вимір подій 25 листопада, нею наводилися прес-реліз ФСБ та ноти МЗС РФ щодо нібито порушення кораблями та моряками "російського законодавства", "порушення держкордону РФ", згадувалося загальновідоме "кримінальне розслідування" цих подій РФ, застосування щодо екіпажу норм КПК РФ, та вказувалася інша не-військова, правоохоронна діяльність, яку росіяни провадили з цього питання.

Юрист вказував, що зі змісту ст. 298 Конвенції 1982 р. випливає, що концепції військової та правоохоронної діяльності є не просто різними, а взаємовиключними, вони не можуть бути застосовними у справі одночасно. Нею згадувалося про послідовне відкидання РФ щодо подій 25 листопада ситуації "збройного конфлікту" та відмова РФ визнати статус моряків як "військовополонених".

Також нею відзначалося, що в меморандумі РФ йдеться про багато обставин "мілітаризації" які передували затриманню кораблів, але насправді – не мають відношення до кваліфікації подій 25 листопада. Юристом констатувалося, що перекриття РФ Керченської протоки не відноситься до змісту справи, адже на момент затримання кораблі ВМС вже йшли в Одесу, а кораблі Прикордонної служби ФСБ РФ затримали їх за межами територіального моря що є типовою правоохоронною діяльністю. Юристом вказувалося, що застереження РФ не може бути застосоване до правоохоронної діяльності держав на морі, навіть якщо для неї було застосоване військові судна, адже підтримка ВМФ прикордонних сил не робить їх діяльність військовою. Крім того вказувалося, що затримання судна шляхом стрільби також є не військовою а правоохоронною активністю. Юрист констатував, що сприйняття Трибуналом позиції РФ автоматично призведе до величезної прогалини у застосуванні конвенції, адже більшість затримань суден на морі здійснюються саме прикордонниками та із застосуванням зброї чи погроз її застосування. Загалом про потребу висування подібних застережень (яких на жаль немає у поданих в Трибунал документах України) я вже писав у вищезгаданій статті напереддень Трибуналу. Шкода що у цьому контексті під час виступів делегації України так й не було питання співставлення міжнародного гуманітарного та морського права (це важливо для статусу наших моряків як військовополонених) та не зазначалося, що кораблі ВМС не тільки затримані, але й утримуються півроку за рішеннями та діями цивільних органів влади РФ (прикордонники, слідчі ФСБ, "капітанія" Керченського порту).

У виступі професора Жан-Марка Тювеніна містилося обґрунтування права України вимагати на невідкладні заходи, згадувалися порушені РФ імунітети військових суден, констатувалася нанесена державі шкода, та описувалися ті проблеми, які несе екіпаж в неправомірному ув’язненні. Також висвітлювалася попередня прецедентна практика Трибуналу щодо винесення таких заходів, та спростовувалися тези меморандуму РФ про нібито відсутність невідкладності у нинішній ситуації. Професор Тювенін висвітлював різницю між позицією Європейського суду з прав людини (куди Україна також подала позов проти РФ щодо подій 25 листопада та мала вкрай обмежений результат).

Підсумовуючи, Голова Трибуналу оголосив 25 травня 2019 р. як орієнтовну дату ухвалення щодо невідкладних заходів у цій справі.

У свою чергу можу вказати що як мінімум частину завдань, які поставила перед ними ситуація, Україна через роботу власної делегації в Трибуналі виконала. Звісно турбує сконцентрованість виступів 10 травня на проблемах екіпажу (а не кораблів), загальна відсутність згадок у промовах про специфіку статусу пасажирів на військових кораблях (бо частина тих кого ми вимагаємо звільнити – до екіпажів не належить), відсутність аналізу технічних ризиків які випливають через тримання росіянами наших кораблів та нормативного оформлення росіянами такого утримання. Аналізу правової доктрини чи навіть згадки про неї у виступах я не почув, а прецедентів як на мене було наведено не так й багато (хоча наведені були по суті) – але це можна списати на ліміт часу. У цілому виступи делегації України 10 травня не стали перешкодою можливого виконання Трибуналом вимог України 25 травня. Звісно я не упевнений у тому що Трибунал повністю задовольнить вимоги України у невідкладних заходах, але – чи задовольнить він їх у певному обсязі? Питання відкрите, будемо чекати розвитку цієї справи.