Чи мають іноземні військові кораблі право проводити навчання з використанням зброї у виключній економічній зоні України?

Закриття районів Чорного моря для навчань за участю Путіна, січень 2020: жовтий - ВМС України, рожевий - Берегова охорона Грузії, червоний - ВМС Туреччини, блакитний - Чорноморський флот РФ

 

Богдан УСТИМЕНКО,
магістр права, адвокат

У своїй резолюції 74/17 від 09.12.2019 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь (Україна), а також районів Чорного і Азовського морів» [1] Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй констатувала низку порушень міжнародного права з боку РФ.

Відтак у цьому документі...

Генасамблея, поміж іншого, закликала Росію утримуватися від дій, що перешкоджають законному здійсненню навігаційних прав і свобод у Чорному та Азовському морях і Керченський протоці, зокрема й від закриття морських районів під приводом проведення військових навчань,...

відповідно до застосовуваного міжнародного права, включаючи положення Конвенції ООН з морського права 1982 року [2] (UNCLOS).

«…Сумарна площа районів Чорного моря, що перекривалися ВМФ РФ тільки у липні 2019-го, значно перевищує 120 тис. км2, це понад ¼ площі Чорного моря, – зауважив головний редактор BSNews Андрій Клименко у статті «(Не)Прогнозований шторм-2 – від Криму до Одеси» , аналізуючи морські ризики на 2020 рік. – Мета цих дій – сформувати «звичне» сприйняття, ніби все Чорне море є зоною впливу Росії. Це стратегія РФ щодо витіснення НАТО з Чорного моря…».

Відтак, на думку А. Клименка, «одним з методів створення перешкод судноплавству в 2020 році з боку РФ у Чорному морі буде поширення «закриття» для судноплавства західних районів моря для проведення навчань РФ з бойовими стрільбами (справжніх чи фейкових)…».

Отже, Україна має бути готовою до того, що в її виключній економічній зоні іноземні військові кораблі проводитимуть інтенсивні навчання з використанням зброї.

Дещо про правові статуси

Навчання Чорноморського флоту, січень 2020, фото з сайту http://kremlin.ru

Перш ніж розглядати юридичні аспекти проведення іноземними кораблями навчань у межах виключної економічної зони України, доцільно зупинитися на правових статусах – і самої зони, і військових кораблів.

***

Виключна економічна зона (далі – ВЕЗ), як визначено у статті 55 UNCLOS, – це район, що розташований за межами територіального моря та прилягає до нього. Завширшки ВЕЗ не повинна перевищувати 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

У такому районі встановлюється особливий правовий режим і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав регулюються відповідними положеннями UNCLOS.

Прибережна держава у виключній економічній зоні має:

а) суверенні права на розвідку, розробку та збереження природних ресурсів – як живих, так і неживих – у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами та стосовно інших видів діяльності з економічної розвідки і розробки зазначеної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання води, течій та вітру;

б) юрисдикцію щодо:

1. створення та використання штучних островів, установок і споруд;
2. морських наукових досліджень;
3. захисту та зберігання морського середовища;

в) інші права та обов’язки, передбачені UNCLOS (частина 1 статті 56).

Частиною 2 статті 56 UNCLOS визначено, що прибережна держава у ВЕЗ при реалізації своїх прав та виконанні обов’язків згідно з цією Конвенцією належним чином враховує права та обов’язки інших держав та діє у порядку, сумісному з положеннями UNCLOS.

Водночас, у ВЕЗ всі держави – як прибережні, так і ті, що не мають виходу до моря – за умови дотримання відповідних положень UNCLOS, зазначених у статті 87,

користуються свободами судноплавства та польотів, прокладення підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними з точки зору міжнародного права видами користування морем, що належать до цих свобод (зокрема пов’язаних з експлуатацією суден, літальних апаратів та підводних кабелів і трубопроводів) та сумісними з іншими положеннями UNCLOS (частина 1 статті 58).

А частиною 3 статті 58 UNCLOS визначено, що при здійсненні своїх прав та виконанні своїх обов’язків згідно з цією Конвенцією всі держави у ВЕЗ мають належним чином враховувати права та обов’язки прибережної держави та дотримуватися законів і правил, ухвалених нею відповідно до положень Конвенції та інших норм міжнародного права.

Навчаннях Чорноморського флоту з бойвоми пусками ракет "Калибр"

Отже, в контексті даної статті UNCLOS вкрай важливим є приписи національного законодавства України.

Відповідно до статті 4 закону «Про виключну (морську) економічну зону України» [3] (далі – Закон про ВЕЗ) наша держава у цій зоні має:

а) суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів – як живих, так і неживих – у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами та задля здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, зокрема й виробництву енергії шляхом використання води, течій і вітру;

б) юрисдикцію, передбачену відповідними положеннями цього Закону та нормами міжнародного права, щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення морських наукових досліджень, захисту та збереження морського середовища;

в) інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України та загальновизнаними нормами міжнародного права.

Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна ВЕЗ і його надр реалізуються відповідно до внутрішнього законодавства про континентальний шельф та Кодексу України про надра.

Водночас, здійснюючи свої права і виконуючи свої зобов’язання у ВЕЗ, Україна належним чином враховує права і зобов'язання інших держав.

У ВЕЗ України усі держави – як прибережні, так і без виходу до моря – за умови дотримання положень цього Закону, інших актів законодавства України, а також загальновизнаних норм міжнародного права, мають право на свободу судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та інші правомірні з точки зору міжнародного права види використання морського простору (частина 2 статті 6 Закону про ВЕЗ).

Навчання Чорноморського флоту з висадкою десанта на полігоні Опук (Феодосія, окупований Крим)

А от щодо національної безпеки держави, то Закон про ВЕЗ містить лише одну норму, та й вона має суто декларативний характер.

Так, частиною 1 статті 11 зазначається, що Україна у своїй ВЕЗ має виключну юрисдикцію стосовно штучних островів, установок і споруд, митних, податкових, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил, що стосуються її безпеки.

Перекладаючи на простішу мову: закони і правила, які стосуються безпеки України у межах її ВЕЗ, є виключною юрисдикцією самої України.

На жаль, у Законі України про виключну економічну зону немає положень, які б регулювали порядок проведення у вітчизняній ВЕЗ навчань з використанням зброї іноземними військовими кораблями.

Не врегульоване це питання і статтею 411 – «Виключна (морська) економічна зона України» – Господарського кодексу України [4].

***

Навчання Чорноморського флоту з висадкою десанта на полігоні Опук (Феодосія, окупований Крим)

Тепер прояснімо правовий статус військових кораблів.

Для цілей UNCLOS військовий корабель є судном, яке:

- належить до збройних сил будь-якої держави та має відповідні зовнішні знаки своєї «національності»;

- очолюване офіцером, який перебуває на службі уряду даної держави та прізвище якого занесено у відповідний список військовослужбовців або еквівалентний йому документ;

- має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні.

Відповідно до UNCLOS військові кораблі у ВЕЗ фактично мають повний імунітет від юрисдикції будь-якої держави, окрім держави свого прапора.

Але остання несе міжнародну відповідальність за будь-яку шкоду чи збитки, завдані прибережній державі внаслідок недотримання військовим кораблем її законів і правил стосовно проходу через територіальне море, або положень UNCLOS, або інших норм міжнародного права (стаття 31 UNCLOS).

Проте щороку бачимо конфліктні ситуації між Україною та РФ, коли російські військові кораблі проводять не узгоджені з Україною стрільби та маневри в її ВЕЗ.

Послуговуючись федеральним законом «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права та Угоди про імплементацію частини ХІ Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права» [5],

РФ ратифікувала UNCLOS та Угоду від 29.07.1994 про імплементацію частини ХІ UNCLOS та, поміж іншого, заявила, що вона не приймає передбачені розділом 2 частини XV цієї Конвенції процедури, які ведуть до обов’язкових для сторін рішень щодо спорів стосовно військової діяльності.

У свою чергу Україна теж ратифікувала UNCLOS згідно із національним законом «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права 1982 року» [6].

В документі також є заява, згідно з якою

Україна, якщо інше не передбачено її окремими міжнародними договорами з відповідними державами, теж не визнає обов'язкових процедур, які ведуть до обов'язкових рішень, для розгляду спорів стосовно військової діяльності.

Тобто, користуючись правами, наданими статтею 298 UNCLOS, обидві країни зробили заяви про уникнення обов’язкових процедур, що тягнуть за собою обов’язкові для сторін рішення щодо спорів, пов’язаних із військовою діяльністю.

Окремого ж договору, який би передбачав застосування певних обов’язкових процедур задля розгляду таких спорів, Україна та РФ не укладали і суди та арбітражі не мають компетенції розглядати їх між Україною та РФ.

***

Путін на навчаннях Чорноморського флоту, січень 2020, фото з сайту http://kremlin.ru

Необхідно також зазначити, що охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій є однією з основних функцій Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) згідно з частиною 1 статті 2 закону «Про Державну прикордонну службу України» [7] (далі – Закон про ДПСУ).

Законом «Про національну безпеку України» [8] встановлено, що ДПСУ є правоохоронним органом спеціального призначення (частина 6 статті 18).

До прав Державної прикордонної служби України, визначених пунктом 26 частини 1 статті 20 Закону про ДПСУ, віднесено право:

зупиняти або зупиняти рибний промисел, морські наукові дослідження, інші роботи у територіальному морі, прилеглій зоні, виключній (морській) економічній зоні та внутрішніх водах України у разі відсутності відповідного дозволу (погодження) або порушення правил їх проведення, встановлених законодавством.

А статтею 21 цього закону передбачено:

застосування фізичної сили, спеціальних засобів, зброї та бойової техніки особовим складом ДПСУ.

Водночас відповідно до частини 4 статті 1 закону «Про Збройні Сили України» [9] (далі – Закон про ЗСУ) з’єднання, військові частини та підрозділи ЗСУ можуть залучатися зокрема і до захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні й на континентальному шельфі та їх правового оформленням.

Під час виконання завдань з посилення охорони державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, як визначено частиною 2 статті 1-1 Закону про ЗСУ, з'єднання, військові частини, підрозділи та військовослужбовці ЗСУ мають право зберігати, застосовувати і використовувати спеціальні засоби, зброю та бойову техніку.

Порядок і випадки їх застосування та використання визначені у статті 21 Закону про ДПСУ, зокрема якщо інші заходи виявилися неефективними або застосування таких заходів є неможливим.

Окрім цього, Повітряним кодексом України [10] задекларовано,

що згідно з пріоритетами держав для відбиття повітряного нападу на її територію або запобігання та припинення порушень державного кордону і суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні надається першочергове право на використання свого повітряного простору (частина 2 статті 24 цього кодексу).

Як бачимо, чинне законодавство України про національну безпеку передбачає, що охорона суверенних прав України у її ВЕЗ та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні інших держав покладається на правоохоронний орган спеціального призначення – Державну прикордонну службу України.

У певних випадках для посилення охорони суверенних прав України у її ВЕЗ можуть залучатися навіть і внутрішні Збройні Сили.

Звісно, застосування і використання зброї та бойової техніки є вочевидь небажаним, суто «останнім» шляхом припинення військової діяльності іноземних військових кораблів у межах виключної економічної зони України.

Водночас, не санкціоновані Україною навчання з використанням зброї іноземними військовими кораблями у межах її ВЕЗ можуть зашкодити реалізації суверенних прав нашої держави, її юрисдикції та призвести до збитків.

Наприклад, розвідка, розробка і зберігання як живих, так і неживих природних ресурсів у межах ВЕЗ можуть бути призупинені внаслідок згаданої військової діяльності іноземних держав.

Окрім цього, бойові стрільби в українській ВЕЗ без їхнього попереднього погодження та отримання відповідного дозволу від України здатні призвести до пошкодження або знищення штучних островів, установок, споруд та суден або навіть до загибелі людей.

Враховуючи все вищенаведене, було б доцільним:

викласти Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» у новій редакції – встановивши, поміж іншого, порядок надання Україною дозволів на проведення військової діяльності, зокрема навчань з використанням зброї, досліджень та гідрографічних зйомок іноземними військовими кораблями у межах виключної економічної зони України,

а також проінформувати Організацію Об’єднаних Націй, усі держави світу та інших суб’єктів міжнародного права про такий новий порядок.

 

Використані джерела:

1. Проблема милитаризации Автономной Республики Крым и города Севастополь (Украина), а также районов Черного и Азовского морей: Резолюция 74/17, принятая Генеральной Ассамблеей ООН 9 декабря 2019 года (74-я сессия, пункт 31а) в ходе рассмотрения вопроса о предотвращении вооруженных конфликтов). URL: https://digitallibrary.un.org/record/3841716?ln=ru.

2. Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву: Конвенція ООН від 10.12.82 р. (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року» № 728-XIV від 03.06.1999 р.). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_057.

3. Про виключну (морську) економічну зону: Закон України від 16.05.1995 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/162/95-вр .

4. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003 р., № 11, стор. 303, стаття 462.

5. О ратификации Конвенции Организации Объединенных Наций по морскому праву и Соглашения об осуществлении части XI Конвенции Организации Объединенных Наций по морскому праву: Федеральный закон от 26.02.1997 г. № 30-ФЗ. URL: www.kremlin.ru/acts/bank/10594.

6. Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року: Закон України від 03.06.1999 р. № 728-XIV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/728-14.

7. Про Державну прикордонну службу України: Закон України від 03.04.2003 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/661-15.

8. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19.

9. Про Збройні Сили України: Закон України від 06.12.1991 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1934-12.

10. Повітряний кодекс України від 19.05.2011 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3393-17.

* * *

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів.

Ще на цю тему