Майдан закордонних справ: Світ за тиждень. 23-29 жовтня 2017 року


Олексій КУРОП'ЯТНИК
дипломат, експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Вибори в Чехії в останні роки регулярно спричиняють політичну нестабільність та фрагментацію сил у парламенті, і нещодавні, які відбулися 21 жовтня 2017 року, не стали винятком. Що нам, в Україні, важливо знати про ці вибори?

Завершилося домінування традиційних право- та лівоцентристських сил у Чехії, які були створені в 1990-1992 роках. Це є загальною тенденцією в західній демократії, яка перебуває в глибокій кризі (після потужного успіху Народного фронту у Франції, «Альтернативи для Німеччини» та Австрійської партії свободи). Характерно те, що коаліційний уряд під проводом соціал-демократів забезпечив Чехії в останні роки найбільші темпи економічного зростання, збалансований бюджет та найнижчий рівень безробіття. Втім, це не врятувало есдеків від падіння з першого на шосте місце серед найбільших партій.
Близько 60% виборців віддали свої голоси за антисистемні та антиелітарні політсили (чотири з п’яти провідних національних партій-переможців). Ключовими критеріями для виборців стали непричетність до корупційних скандалів, налаштованість на зміну політичної системи, зупинення процесів більшої інтеграції у рамках ЄС, відмова від квот Брюсселя на прийняття біженців.

Чеські антисистемні виборці не є глухими праворадикалами, їм просто набридла неквапливість політичної еліти. У важливих реформах у соціальній та освітній сфері, а також у галузі охорони здоров'я роками немає жодного поступу, на регіональному та місцевому рівнях і надалі процвітають протекціонізм та непотизм. У частини суспільства шириться страх програти від наслідків глобалізації. Водночас частина політиків методично підриває довіру до ЄС, його політики щодо біженців, загальних гуманістичних цінностей та ліберальної демократії.

Чехія ще раз підтвердила тенденцію до зростання на Заході впливу популістів. Переможцем виявилась центристська популістська партія «Акція незадоволених громадян» (ANO) із 29,7% голосів, заснована шість років тому. Попри статус учасника урядової коаліції, політсила спромоглася позиціонувати себе як критик традиційного істеблішменту та виграла з феноменальним відривом від найближчого конкурента (19%).
Уроком для України є також те, що потужні зусилля влади скомпрометувати лідера партії, олігарха-мільярдера Андрея Бабіша порушенням кримінальної справи щодо махінацій із субсидіями ЄС на суму 2 млн євро не вплинули на настрої виборців. Їх більшою мірою привабив його імідж «доброго господаря», здатного вести країну до економічного успіху.
Другою за результатами виборів стала консервативна правоцентристська Громадянська демократична партія (ODS) із 11,3% голосів, яка апелювала до власників малого й середнього бізнесу. Це опозиційна та найпотужніша з традиційних партій.
Неприємним для нас фактом стала симпатія виборців до проросійських політичних сил-переможців. До таких відноситься ANO з її лідером Андреєм Бабішем, який купує російський газ і торгує з РФ, партія ODS, яка в окремих питаннях тримається проросійських позицій, зокрема, тільки частина її членів засуджує анексію Криму, проте більшість прагне зняти санкції з Росії. Засновник партії Вацлав Клаус вважається прихильником Путіна та ставиться до російсько-українського конфлікту як до боротьби Заходу проти Росії.
Типовою проблемою для Чехії стало створення стабільної правлячої коаліції через значну фрагментованість нового складу парламенту: жодна партія не здатна сформувати уряд самостійно, а програми політсил – потенційних союзників часто несумісні. Партія Бабіша може сформувати союз із громадянськими демократами та «піратами», менше шансів на партнерство із ультраправими та комуністами.

Доля незалежності Каталонії
все ще остаточно не визначена

Європейський націоналізм останнім часом проявляє себе зовсім не так, як задумували політичні теоретики в середині ХІХ століття: Європа складатиметься з декількох великих націй та, відповідно, національних держав. Ідея унітарного націоналізму переважає й в Україні. Проте останні зусилля щодо посилення економічної та податкової автономії в Іспанії й на півночі Італії економічно потужних та успішних регіонів вказують на ознаки зворотного. При цьому центральні уряди застосовують різні підходи до реагування на означену тенденцію, що приводить до різних результатів.

Так, уряд Іспанії відмовився від шляху переговорів і перетворив питання про відновлення/посилення повноважень автономії на суцільну політичну кризу. Цього тижня він продовжив політику повного руйнування автономії Каталонії, вважаючи прагнення до незалежності незаконним та демонструючи готовність до силового придушення волевиявлення, а також кримінального переслідування лідерів сепаратизму. У кінці минулого тижня Мадрид вирішив усунути від влади законно обране керівництво регіону та провести позачергові вибори через шість місяців, увівши в дію відповідну нечітку статтю 155 конституції, яка водночас порушує базові засади демократії. Такі дії поставили не лише мешканців Каталонії, а й усіх іспанців перед туманними перспективами досягнення національного консенсусу. Цього тижня Мадрид посилив тиск: взяв під прямий контроль провідні ЗМІ «для збалансованого висвітлення подій», чим обмежив свободу слова не лише в регіоні, а й в усій країні.

Сепаратисти відкинули рішення Мадрида щодо дострокових виборів, вважаючи, що вони не будуть ані вільними, ані об’єктивними. Але відмовились вони й від одностороннього проголошення незалежності регіону, яке, попри незаконність, почало отримували певну легітимність (відчуття правильності) як серед жителів регіону, так і за кордоном, серед провідних країн Заходу. Лідери регіону все ще сподіваються на порозуміння з центром, постійно відкладають сесію місцевого парламенту для ухвалення заходів реагування на дії центральної влади, хоча ЄС не надав їм підтримку, а частина провідного бізнесу Каталонії почала змінювати місце реєстрації на інші регіони Іспанії.

На цьому тлі виборці Венето (Венеція) та Ломбардії – двох найзаможніших провінцій, де проживає чверть населення та виробляється третина ВВП Італії, на референдумі в неділю переконливо висловилися за подальше дистанціювання від Рима. Це є ще одним підтвердженням тенденції посилення відцентрових сил у Європі, хоча в даному випадку без повної незалежності. Явка виборців виявилася подібною до каталонської: 58% у Венето та 40% – у Ломбардії. Позитивно проголосували до 95% в обох провінціях. Центральна влада Італії, подібно до іспанської у 2013 році, вважала референдум незаконним, але не стала перешкоджати його проведенню. Хоча результати референдуму не є зобов’язальними, вони відбивають прагнення до більших політичних повноважень автономій та перегляду існуючої практики розподілу податків між центром та регіонами напередодні чергових національних виборів у травні 2018 року. Підтримка прагнень з боку окремих, часто розрізнених груп активістів, сфокусованість на економічних аспектах добробуту (при обтяженості центрального уряду непідйомними боргами) подібні до процесів, які спонукали не тільки сепаратистів у Каталонії, а й у Шотландії до виходу з королівства та у Великій Британії – до виходу з ЄС. Національні держави в Європі рухаються не до дезінтеграції, а до більш федеративної форми правління, наближеної до німецької моделі.

*   *   *

Огляди подій і тенденцій у світі - спільний проект Фонду «Майдан закордонних справ» з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».



Ещё на эту тему:

Мы в социальных сетях
Новости от KINOafisha и TVgid
Загрузка...
Загрузка...
Новинки кино - http://kinoafisha.ua/skoro/
Архив новостей
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс