Майдан закордонних справ: Світ за тиждень. 17-23 червня 2017 року

Пекельна дипломатична кухня, або
Українсько-американський борщ

Олег БЄЛОКОЛОС
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Останнім часом в українському зовнішньополітичному меню з’являються нові рецепти: спочатку подається пікантний анонс, потім підсипається трохи гострої інтриги, вкидається інформація про синхронну заяву, для густоти додаються важливі рішення і наостанок за смаком домішуються нові формати.

Саме таким чином минулого тижня нам подавали інформацію про поїздку президента України Петра Порошенка до Вашингтона – інтригу підтримували до останнього, а офіційна інформація з’явилася лише 20 червня, тобто в день початку візиту. Усе це справді мало доволі дивний вигляд, адже навіть на початку пристойного прийому на урядовому рівні шеф-кухар, згідно з протоколом та з поваги до гостей, оголошує присутнім докладне меню.

Отже, як повідомляли ЗМІ, у ході власне двосторонньої частини візиту український президент зустрівся з главою Білого дому, віце-президентом США Майком Пенсом, державним секретарем Рексом Тіллерсоном, міністрами оборони, енергетики й торгівлі та з українською громадою, а також провів зустрічі з американськими конгресменами.

То яким же вийшов отой «фантастичний» українсько-американський борщ?

Вже перша його проба спонукала до запитання: звідки взялися чутки щодо якихось начебто «нових планів» США стосовно України? Адже ще напередодні візиту українського президента до Вашингтона речниця Державного департаменту пані Науерт заявила, що не чула про жоден новий план Сполучених Штатів. Отже, щонайменше маємо явне недотримання рецепту.

На тлі попередніх інформаційних вкидань української сторони стосовно «переформатування АТО» і форматів участі США у врегулюванні «конфлікту на Донбасі» запевнення від наших американських друзів щодо підтримки суверенітету й територіальної цілісності України (за що ми їм щиро вдячні), безперечно, є добрим знаком, але через більш ніж три роки війни з Росією хотілось би чогось конкретнішого. Тим більше що під час зустрічі з Петром Порошенком віце-президент Майк Пенс наголосив на підтримці «мирного вирішення конфлікту у Східній Україні», а також «Нормандського формату» та «Мінських домовленостей».

Тобто збоку виглядало так, що приїхали до Вашингтона зі своїм планом, а повернулися додому з американським, що за підсумками візиту фактично підтвердив сам президент України.

Він заявив: «Ми не бачимо необхідності змінювати Нормандський формат і мати якийсь паралельний трек до мінського процесу». І тут, здається, спільну страву не покращать навіть посилені американські санкції проти Росії, що, звісно, є вкрай необхідним інгредієнтом, але явно недостатнім.

Викликає подив і відсутність інформації американської сторони за результатами зустрічі українського президента з державним секретарем Рексом Тіллерсоном.

Отже, враження від післясмаку були б явно невиразні, якби суто цивільний борщ певним чином не врятувала солідна військова «піджарка» у вигляді однозначних тез міністра оборони США Джеймса Меттіса стосовно того, що обидві країни поділяють відданість принципам міжнародного порядку та зосереджуються на продовженні допомоги задля покращення оборонних можливостей України і професіоналізації армії.

Останнє, звичайно, і є саме тим, чим має опікуватися зовнішня політика під час війни: надавати всебічну дипломатичну підтримку справі протидії зовнішній агресії.

На жаль, загального відчуття того, що наразі українська тема є цікавою для Вашингтона з точки зору саме пріоритетних національних інтересів США – немає. Відтак і спільний борщ, щонайменше поки що, на смак вийшов явно далекий від класичного. Або ж йому не вистачило тієї креативності, що часом так ціниться в «пекельній кухні» і майже завжди – в дипломатії.

Самому ж американському президенту, вочевидь, уже 8 липня в рамках саміту «Великої двадцятки» у Гамбурзі хитрий кремлівський шеф-кухар запропонує спробувати традиційно кислі російські щі.

Цікаво, що більше сподобається Дональду Трампу?
 

* * *

Результати парламентських
виборів у Франції

Олексій КУРОП'ЯТНИК
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

18 червня партія Еммануеля Макрона «Республіко, вперед!» очікувано здобула переконливу перемогу в 49,1% у другому турі виборів до Національної асамблеї, отримавши 305 місць. 42 місця вибороли їхні політичні союзники демократи-центристи. Результат є помітно гіршим, ніж прогнозувалося (400-450 місць), але достатнім для формування стабільної парламентської більшості (289 плюс).

Водночас цьогорічні вибори до Національної асамблеї виявили низку важливих моментів, які дозволяють прогнозувати подальший розвиток політичної ситуації у Франції.

Передусім це рекордно низька явка виборців – 48% у першому турі та 42,6% – у другому, а в заморських територіях цей показник узагалі був катастрофічно низьким – 22-33%.

А оскільки раніше явка на дільниці сягала не менш як 67,4%, нинішні показники серйозно підривають легітимність політичного істеблішменту, ставлячи його перебування при владі у пряму залежність від успіху проведення реформ, які мають серйозно виправити існуючі дисбаланси. Макрон має намір проводити непопулярні реформи для підвищення конкурентоспроможності економіки Франції, адже консервація ситуації може спричинити серйозні фінансові проблеми.

Низька явка також свідчить про те, що значна частина французів вважає, що вони втратили вплив на реальну політику та позбавлені можливостей представництва своїх інтересів у владі. На тлі доволі скромного мандату довіри до нової влади внутрішньополітичні ускладнення здатні спричинити й можливі масові протести французів проти запропонованої реформи трудового кодексу.

Показово, що, за повідомленнями ЗМІ, вибори проігнорували переважно бездипломні робітники, інженери, офісні працівники, домогосподарки.

По-друге, Національна асамблея оновилася найбільше за всю історію П`ятої республіки. Представники партії Макрона – відчутно молодші, середній вік депутатського корпусу – 47 років (на 10 років молодше попереднього складу).

Значна їхня кількість представляє громадські організації, має досвід політичної діяльності в ролі помічників депутатів, третина є новачками в політиці, а половина – ніколи не обиралася раніше на національному рівні. Переважна більшість – представники інтелектуальних професій, які вивчали політичні науки, третина має власні підприємства, половина депутатів – жінки, що також суттєво відрізняє новий склад від попереднього. Тобто значне оновлення депутатського корпусу може створити певні проблеми для президента з точки зору ефективного керування цією більшістю.

По-третє, хоча партія Макрона не отримала 400-460 мандатів, як прогнозувалося, проте вона здатна утворити надійну парламентську більшість без союзників. Однак президент, швидше за все, не відмовиться від розширення політичної бази підтримки програми реформ у самому парламенті.

По-четверте, повністю розгромлено помірковано ліве політичне крило політичного спектру країни. Хоча соціалісти набрали більше мандатів, ніж очікувалося (29 місць, 5,7%, разом із союзником – 44 мандати), для попередньої домінуючої політичної сили Франції такий результат є катастрофічним.

Лідер партії Жан-Крістоф Шамбаделіс програв вибори у своєму традиційному окрузі та подав у відставку, враховуючи загальну поразку партії. Роль соціалістів у новому парламенті наразі є незрозумілою навіть для експертів, враховуючи, що 3/4 складу партії Макрона – це вчорашні соціалісти.

Водночас зросла підтримка ультралівих: «Нескорена Франція» отримала 17 мандатів і тепер здатна сформувати депутатську групу. Разом із компартією (10 місць) вони відіграватимуть помітну роль у політиці країни як на парламентській трибуні, так і в публічних дебатах.

По-п`яте, формування президентської більшості призвело до руйнації традиційних політичних об`єднань та самої двопартійної системи: республіканці (консерватори), одержали 113 мандатів, разом із союзниками мають 137 місць і стануть основною опозицією.

Ультраправий «Народний фронт» Марін Ле Пен відчутно втратив підтримку після президентських виборів – 8 мандатів, що навіть не дозволяє утворити депутатську групу.

Таким чином, партії Макрона немає кому програвати – формальна опозиція слабка та має несуттєві ідеологічні відмінності.

Водночас, у разі неефективних або неуспішних реформ партія Макрона може отримати потужну об’єднану опозицію з числа як правих, так і лівих. І тут багато залежатиме від того, чи зможуть вони запропонувати французам конструктивну опозиційну політичну програму реформ.

Загальні оцінки: Франція, яка й до 2017 року мала найнижчі показники в ЄС серед «старих країн» щодо рівня явки виборців, явно потребуватиме якісних і глибоких внутрішньополітичних змін.

Саме в цьому контексті вочевидь можна розглядати анонсовану ЗМІ ініціативу президента Макрона, який хоче зробити французьких політиків «більш моральними». Їм, приміром, заборонять брати на роботу близьких родичів. Відповідний закон незабаром збираються ухвалити в парламенті країни.

Економічна політика Макрона, ймовірно, буде продовженням політики заощаджень Франсуа Олланда.

При цьому Франція буде змушена в економічному плані тісно співпрацювати з Німеччиною та орієнтуватися на позиції Берліна в контексті майбутнього розвитку Євросоюзу. Розуміння цього пояснює й потужну підтримку кампанії Макрона з боку низки лідерів країн єврозони, особливо Німеччини.

* * *

Берлінська стіна не з того боку

Олександр ХАРА
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

15 червня 2017 року Сенат США одностайно (98 – за, два – проти) підтримав законопроект, що кодифікує усі санкції проти Росії, а також унеможливлює (у разі, якщо ця ініціатива стане законом, адже ще потрібне голосування у Палаті представників та підпис президента чи подолання його вето) їхнє послаблення чи зняття президентом Дональдом Трампом без згоди на те Конгресу США.

Законопроект також передбачає розширення дії санкцій на російський оборонно-промисловий комплекс та енергетичну галузь. Остання ідея відразу стала яблуком розбрату між Вашингтоном з одного боку та Берліном і Віднем – з іншого.

Річ у тім, що за адміністрації Обами санкції по обидва боки Атлантики синхронізували досвідчені та наполегливі американські дипломати. Слід віддати належне колишньому високопосадовцю Держдепартаменту Деніелу Фріду, який знаходив переконливі аргументи навіть для керівництва тих європейських країн, що найбільше хотіли б дружити з Путнім.

Втім, наполегливе намагання Трампа нормалізувати взаємини з Путіним, бодай на його умовах, викликало неприйняття серед конгресменів обох флангів політичного спектру. Отже, на Капітолійському пагорбі вирішили піднести санкції до рангу державної політики, а також звузити президентові простір для маневру на російському напрямі.

Очевидно, європейських союзників у цьому процесі до уваги не брали, а дарма, адже частина пропонованого законодавства зачіпає важливі інтереси, зокрема бажаний для німців проект газопроводу «Північний потік – 2».

Положення 232-го законопроекту передбачає можливість застосування 12 типів обмежень щодо приватних осіб та компаній, які своїми «інвестиціями безпосередньо та відчутно сприяють розширенню можливостей Росії будувати експортні трубопроводи». Тобто, застосовуючи принцип екстериторіальності, США зможуть покарати громадянина та компанію будь-якої (читай європейської) країни.

Усвідомивши таку загрозу, відразу нервово відреагували президент Австрії та міністр закордонних справ ФРН. Не у зовсім дипломатичній манері вони у своїй заяві звинуватили американців у лобіюванні інтересів власних енергетичних компаній і намаганні зашкодити спробам європейців покращити їхню енергетичну безпеку.

Дивним чином у Берліні та Відні вважають диверсифікацією посилення залежності від одного постачальника.

Так, у 2016 році частка російського газу у споживанні ЄС становила 34%, а «Північний потік – 2» збільшить цю цифру щонайменше на 14%. При цьому, за розрахунками експертів, імпорт російського газу з боку Німеччини сягатиме 50% (43% у 2015 році). Нікого не турбує й той факт, що п’ять країн є членами консорціуму, однак 100% акцій належать російському Газпрому. Про пікантні подробиці того, що консорціум очолює колишній співробітник штазі (спецслужба НДР) годі й згадувати…

Двічі високі представники Німеччини й Австрії у своїй заяві наводили думку про те, що політичні резони (санкції) не мають перешкоджати економічним інтересам.

Доволі показово, що аналогічну тезу озвучив у Версалі під час зустрічі з Еммануелем Макроном Володимир Путін. Він намагався довести, що санкції «не працюють» і набагато краще дотримуватися принципів вільної торгівлі, ніж запроваджувати «необґрунтовані» обмеження.

Проте інших європейських лідерів у нас немає, а логіка мислення та поведінки свідчать про те, що до доволі об’єктивних причин бути незадоволеними Америкою на чолі з Трампом у деяких європейців додаються цілком матеріальні резони для подальшого розхитування трансатлантичної єдності.

Шкода, що не складаються у свідомості німців дві очевидно пов’язані речі – прибутки від експорту в Європу енергоресурсів і здатність Кремля вести агресивну зовнішню політику, що руйнує засади безпеки та процвітання західного світу.

Німеччина, яка була ініціатором «перезавантаження» після російської агресії проти Грузії та досі намагається «зберегти обличчя» Путіну та допомогти вийти з ізоляції, уже тривалий час є об’єктом агресії з боку його режиму.

Йдеться не лише про інформаційні спецоперації на кшталт «зґвалтування» російської дівчини Лізи – до речі, Кремль за цю брехню досі не вибачився, а й про корупцію (справа про відмивання російських грошей «Дойче банком»), кібератаки на державні установи Німеччини тощо.

Побоюючись втручання з боку Кремля у демократичний процес (вибори відбудуться у вересні), як це було у Сполучених Штатах та Франції, спецслужби Німеччини вибудовують електронну стіну (фаєрвол).

Але чи достатньо буде цієї кіберспоруди? Можливо, нова Берлінська стіна була б значно надійнішим захистом, якби її воліли будувати не в напрямку Атлантики, а проти тих, хто використовує енергетичний проект як «троянського коня»?

МЗС РФ відмовилося від проведення
російсько-американських консультацій

Олег БЄЛОКОЛОС
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

21 червня заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков заявив, що заплановані на найближчий час російсько-американські консультації між зовнішньополітичними відомствами обох країн не відбудуться «через запровадження нових санкцій США щодо РФ».

За словами представника російського МЗС, під час консультацій зі США планувалося обговорити «подразники», які накопичилися в російсько-американських відносинах.

Як зауважив Рябков, на тлі запровадження нових санкцій «зовсім непереконливо звучать слова офіційних представників у Вашингтоні про прагнення продовжувати діалог з нами, шукати точки дотику, займатися вирішенням низки двосторонніх і важливих міжнародних проблем».

У властивій російським дипломатам манері представник МЗС РФ також пригрозив, що Росія не залишить «новий американський випад» без «практичних заходів у відповідь».

Очевидно, що такий крок російської сторони може поставити під сумнів неодноразово анонсовану зустріч президентів США та Росії, що має відбутися 7-8 липня в рамках саміту «Великої двадцятки» у Гамбурзі.

Що ж, реальне американсько-російське зближення багато хто з експертів завжди розглядав як вельми проблематичне…

* * *

Напад ісламістів у Малі

Олег БЄЛОКОЛОС
експерт фонду «Майдан закордонних справ»

Внаслідок нападу ісламістів на готель поблизу столиці Малі Бамако, скоєного 18 червня, загинули четверо осіб. В операції зі звільнення готелю від нападників брали участь малійські та французькі військові, яким вдалося звільнити 32 осіб, яких терористи тримали в заручниках.

За інформацією міжнародних ЗМІ, у готелі, на який було здійснено напад, на вихідних часто зупиняються іноземці із західних держав. Також повідомлялося, що серед загиблих були інструктор тренувальної військової місії Європейського Союзу в Малі, який був громадянином Португалії, а також представниця Малі в делегації ЄС. При цьому слід зазначити, що в рамках миротворчої місії Організації Об'єднаних Націй у Малі наразі дислоковано понад три тисячі французьких вояків та близько тисячі військовослужбовців німецького Бундесверу.

Як відомо, у Північній і Західній Африці вже декілька років активно діє терористична організація «Аль-Каїда в Ісламському Магрибі». Так, на початку цього року її бойовики-смертники здійснили напад на військовий табір у місті Ґао на півночі Малі. А взагалі, за останні роки в цій країні ісламісти скоїли цілу низку резонансних терористичних нападів.

Отже, незважаючи на посилені заходи безпеки, радикали в Малі продовжують здійснювати напади на урядові об’єкти, готелі та інші місця, які часто відвідують іноземці. Останнє слід обов’язково враховувати громадянам України під час можливого перебування у зазначеній країні.

* * *

Огляди подій і тенденцій у світі - спільний проект Фонду «Майдан закордонних справ» з політичною партією "Українське об'єднання патріотів - УКРОП" - «Світ за тиждень».