Богдан Яременко: Я не вірю, що Крим знову буде українським, якщо він не стане кримськотатарським

Фото: «Майдан закордонних справ»

Богдан ЯРЕМЕНКО, голова правління «Майдану закордонних справ», виступ
на міжнародній конференції «Масові порушення прав людини в окупованому Криму» в рамках засідання виконавчого комітету Світового конгресу кримських татар. Вільнюс, Литва, 11 квітня 2016 року

Шановний пане головуючий!
Панове Джемілєв та Чубаров, члени президії!
Пані та панове!

Прекрасний рівень організації сьогоднішньої конференції, до честі її організаторів – Сейму Литовської Республіки, залишає нам широкий вибір мов спілкування – литовську, турецьку, українську, російську, англійську. Спробую скористатися різними, щоб якнайкраще донести свої думки та почуття.

Це вже стало традицією на початку виступів на міжнародних заходах підкреслювати щось, що поєднує промовця з країною проведення конференції. І ми сьогодні чули багато цікавого про глибинні історичні зв’язки литовців і кримських татар. Не менше поєднує українців та литовців. Скористаюсь правом першим нагадати, що ми загалом маємо досвід існування в межах єдиної держави – Литовського князівства. І хоча хтось, можливо, назве той історичний період окупацією, це, безумовно, була найкраща окупація в історії українського народу. Литовські володарі з повною повагою ставились до культурної самобутності та іншої духовної спадщини київських земель. Зрештою, ми розуміємо, що і окупацією це не було, але наші народи отримати перший досвід спільного життя та розвитку.

Тепер, напевно, я мусив би пояснити, що мене ріднить з кримськими татарами. Сьогодні багато хто говорив про наявну у нього частку кримськотатарської крові. У мене немає частки кримськотатарської крові. Вся моя кров – кримськотатарська!

Я відчуваю себе так, бо хто краще за українця може зрозуміти кримського татарина, який, за словами Шевченка, живе “на нашій – не своїй землі”?
Хто краще нас, українців, розуміє, що таке жити в культурному та інформаційному гетто, коли тобі відмовляють в праві на культуру і мову, і навіть назву твого народу хочуть замінити і стерти?
Хто краще за народ, що пережив Голодомор, хто поколіннями проводжав своїх синів і дочок в Сибір чи на Зелений Клин, може зрозуміти біль та безвихідь скривджених, знедолених і ображених депортацією?

Хто краще за українців, мову і культуру яких оголошували такими, що їх не було і бути не може, кому відмовляли у праві мати власний інтерес і ліпили ярлик зрадників, може зрозуміти вселенську образу народу, який безпідставно назвали колаборантом і вигнали зі своєї землі?

Кожен ген моєї історичної пам’яті кричить – будь людиною, будь кримським татарином і таким чином ставай кращим українцем!

Це мої відчуття. Вони ірраціональні, але правдиві.

Але є в моїй позиції і прагматичний розрахунок.

Я не вірю, що Крим знову буде українським, якщо він не стане кримськотатарським.

Організація, яку я маю честь очолювати – «Майдан закордонних справ» ще у 2014 році опрацювала і оприлюднила стратегію повернення Криму. Для нас очевидно, що вибудовуючи політику, яка згодом дасть можливість повернути Крим до складу України, ми не повинні зменшувати права цієї території.

Але ми також не повинні допустити повторення помилки перетворення кримської автономії на де-факто російську автономію. Тим більше, ми усі зараз можемо спостерігати, як Росія намагається створити нову російську автономію в Україні шляхом нав’язування нашій державі Мінських домовленостей.

Як дипломат, я знаю, що у нас є міжнародні зобов’язання вирішити проблему самоврядування цього і інших корінних народів. А як аналітик я розумію, що не виконавши цих зобов’язань ми не повернемо нашу законну територію, яка є історичною батьківщиною кримських татар.

Кримські татари – найбільш згуртована лояльна Україні сила, на яку ми зможемо розраховувати в процесі повернення Криму. І завдання не лише зберегти їх, як таку силу, але і завоювати її повну симпатію і довіру.

Тому план дій зрозумілий і простий: єдина можлива форма повернення української влади і суверенітету в Крим – це Кримськотатарська Національна Автономна Республіка. Українська державність в Криму – це державність у формі автономії кримських татар!

Для цього нам потрібно прийняти закони, якими надати Курултаю і Меджлісу юридичний статус і права органів самоуправління кримськотатарського народу та інтегрованої частини регіональної та місцевої влади на території Криму. Звичайно, при цьому необхідно не лише гарантувати кримським татарам їх права, але і створити баланс інтересів та стимул для співпраці кримських татар, інших корінних народів та російсько- і україномовних груп населення.

Наступний крок – ще до моменту деокупації Криму в Конституції України має бути закріплено статус Криму, як Кримськотатарської Національної Автономії.

Пропоную закріпити цю вимогу чи пропозицію до української влади та політиків у підсумкових документах нашої Конференції.

В Україні, за фінансової, організаційної та іншої підтримки дружніх та зацікавлених держав і міжнародних організацій, передовсім, вірогідно, братньої Туреччини, мають бути створені умови для повного забезпечення культурно-освітніх потреб кримських татар. Це неодмінно, окрім інфраструктури, має включати в себе можливість отримання кримськими татарами дошкільної та шкільної освіти на рідній мові. Вже найближчим часом в Україні має бути створена система інтернатів для учнівської та студентської молоді з тимчасово окупованих територій, зокрема, кримських татар. Це забезпечить притік кадрів для організації роботи з деокупації Криму та врятує молодь як від згубного впливу російського тоталітаризму, ідеології «русскава міра», так і служби в лавах російської армії.
В Україні на основі одного з ВУЗів (чому б не відновлюваного в Києві Таврійського Національного Університету?) має бути розгорнута програма підготовки кадрів як для організації заходів в рамках стратегії повернення Криму, так і для забезпечення освітніх та культурних потреб кримських татар.

Вирішення питання заснування вищого філософсько-теологічного навчального закладу (або факультету) для виховання та освіти ісламського духовенства не лише сприятиме повному задоволенню духовних потреб кримськотатарського народу, але і стане надійною перепоною на шляху проникнення в Україну радикальних течій та представників Ісламу. Сунізм кримських татар є традиційною релігією України і не несе їй жодної загрози.

Система академічних інститутів України спільно з вченими та інтелігенцією кримськотатарського народу має на замовлення Української держави приступити до унормування кримськотатарської мови, опрацювання її граматики, створення академічних словників, українсько-кримськотатарських словників, розмовників, посібників. Таким чином ми досягнемо того, що культура залишатиметься кримськотатарською, а цінності – спільними.

На сьогодні Росія грубо, систематично та цинічно порушує права людини в Криму, і, звичайно, ця ситуація чи не найбільше загрожує кримським татарам. Слід розуміти, що порушення прав людини є свідомо обраною, ретельно продуманою політикою Російської Федерації, і є частиною плану колонізації Криму, розвитку території Криму, як потужної військової бази. Росії на території військової бази Крим, де може бути, або вже є тактична ядерна зброя, непотрібне нелояльне населення. Це важливо розуміти для того, щоб відкинути будь-які ілюзії – «домовитися» з росіянами можна лише покорившись диктату і вимогам Росії. А це означитиме перетворення народу на покірну мовчазну безлику масу. Якщо кримські татари не хочуть собі такого майбутнього, необхідно приготуватися до того, що репресії продовжуватимуться і, на жаль, посилюватимуться.

Розміщуючи в Криму ядерну зброю, мілітаризуючи Крим, Росія грає геополітичну гру, намагаючись зробити вразливою створювану США в Європі систему протиракетної оборони. Так сталось, що нечисельний кримськотатарський народ і його батьківщина стали заручниками у великій геополітичній грі Росії.

Але це дає право і кримськотатарському народові, і зовнішній політиці України рішуче і твердо поставити перед цивілізованим світом вимогу – зробити проблему порушення прав людини і кримськотатарського народу в Криму одним з найбільш гострих питань міжнародного порядку денного.

Пройшовши усі етапи судових процедур, включно з Європейським судом з прав людини, необхідно перетворити брехливий суд на Меджлісом в Криму на політичну і правову палку, якою лупити Росію по голові, допоки вона не зрозуміє, що світ ніколи не погодиться на утиски прав людини в Криму і на порушення прав кримськотатарського народу.

Водночас необхідно звернутися до парламентів і урядів цивілізованих держав із закликом підтвердити легітимність Меджлісу кримськотатарського народу. Просування цього питання на міжнародній арені має стати спільною справою для Меджлісу, української дипломатії. Слід запросити зовнішньополітичні відомства дружніх країн, таких як Литва і Туреччина, залучитися до цієї роботи.

Я підтримую пропозиції, що лунали сьогодні від представників правозахисної спільноти. Зокрема, я прошу включити до підсумкового документ нашої конференції рекомендацію для урядів і парламентів держав членів Ради Європи розробити окремий порядок подачі позовів проти РФ для жителів Криму, а можливо і решти громадян РФ, який би передбачав можливість подачі таких позовів до завершення усіх національних правових процедур. Ми з вами розуміємо, що в Росії немає права. Це розуміють і інші народи.

Слід також збагнути, що тема порушення прав людини в Криму є ключем до теми деокупації Криму.

Тому роботи у нас у всіх багато, але завдання, що постали перед нами цілком реалістичні для виконання.

Тому я вірю у деокупацію Криму. Тому я вірю, що кримськотатарський народ має світле і добре майбутнє, за яке, одначе, нам належить боротися!

Дякую за увагу.